78-річна Марія Бабічин з села Свобода, що на околиці Міжгірщини і вважається одним з найвисокогірніших населених пунктів України, рукоділлям займається з дівоцтва. Бути з веретеном і біля куделі – це одна з її найулюбленіших справ на ґаздівстві навіть у поважній старості. Мати багатодітної сім’ї щиро зізнається, що її дочки і сини за передчасної втрати чоловіка-годувальника росли, слава Богу, здоровими й через те, що одягалися у нелегкому дитинстві в екологічно чисте вбрання. А воно виготовлялося її трудолюбивими і мозолястими руками саме з вовни.
Як зачула бабця Марія, що киянин-волонтер Микола Стребков, який у ведмежому закутку має літню дачку, закупив у навколишніх селах вовну і закликає жіноцтво глибинки посприяти йому в забезпеченні учасників АТО теплим одягом, то однією з перших моторно взялася за спиці і почала плести светри, капці, як тут звикли казати за шкарпетки. “Я вже знаю, що таке війна в мирний час”, — каже пані Марія, розповідаючи важку особисту історію, коли її сину Миколі, нині заслуженому працівнику автотранспорту, довелося під час строкової служби танкістом у Збройних силах СРСР одним з перших відправитися в Афганістан і воювати там майже впродовж двох років. Побожна горянка зізнається, що як тоді щиро молилася за повернення сина, так і тепер щоденно благає Всевишнього, щоб не гинули захисники України.
Аж 18 светрів, що будуть слугувати нашим воякам своєрідним панцирем від підступних хвороб у холодний зимовий період, та ще кільканадцять пар шкарпеток відправилося зі Свободи на Донеччину та Луганщину. Окрім Марії Бабічин, плели одяг її односельчанки Ганна Кочерган, Гафія Біланин та Гафія Бабічин. А обробляли руно, тобто пряли вовну на нитки, теж її землячки – Василина Руснак, Марія Красняник, Юстина Крьока, дочка Марія Підберецька.
Безумовно, що кожен оборонець нашої держави, зодягнувши екзотичне вбрання, відчує і тепло роботящих рук сільських майстринь із зеленоокого верховинського краю.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ,
"Новини Закарпаття"