У верховинському краї зараз класична зима – гори зодягнулися в пухнасті білі папахи, поля застелені товстими сніговими ковдрами, морози аж тріщать, а віхоли-хуртовини, розперезавшися, безупинно вищать. Звісно, такій погоді лиш порадіти, бо додала святкового настрою за новорічних та різдвяних празників. Відверто кажучи, ніхто й не передбачав справжньої зими, бо останніми літами вона була малосніжною та короткочасною, що пов’язують із глобальним потеплінням.
Утім люту зиму ще влітку торік провіщали… їжаки. Вони масово мігрували з лісу до обійсть селян. Особливо їхній появі в селах Міжгірщини раділи діти, бо вони для них виявилися живими іграшками. В підполонинському селі Лозянське переміщення мешканців хащ теж стало унікальною й загадковою подією. Щоправда, тільки не для людей поважного віку, котрі обізнані в природних прикметах, що передавалися з покоління в покоління. Моя 81-річна мама Ганна відразу пояснила: наступній зимі бути холодною. Каже, що метеоспостереження запозичила від батька Івана Гримута. Він за життя точно вгадував: як йоржики візитують у село, то зима розкриється в усій своїй красі. Що був предок синоптиком, то був. У цьому постійно пересвідчувався і я за сінокосів із ним. Не було жодного випадку, аби скошену траву намочив дощ. Щоб запобігти цьому, дід постійно глипав то на небо, яким пливли хмари, то на напрямок вітру. Він пророкував, якою родючою наступного сезону буде земля. Навіть прогнозував грибний урожай. Тепер часто шкодуєш, що буваючи в дитинстві пліч-о-пліч зі старшиною, не вів щоденник їхніх повчань.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, газета
"Новини Закарпаття"Фото автора