Сотні ужгородців сьогодні вранці зібралися перед драмтеатром. На площі багато люду, але тиша стоїть моторошна. Лише подекуди пошепки перекидуються словом між собою. З-за вінків вчувається плаксиво мелодія, а під тими квітами лежить ще зовсім молодий небіжчик. Поруч – ще один. Зблизька, витираючи сльози, сидять найближчі їм люди, востаннє прощаються з ними, проводжаючи в останню путь…
В кожного з них є син, брат, друг, чоловік чи батько, котрі могли за волею обставин опинитися в таких же домовинах… Та найважче, напевно, бути тут тим, чиї близькі все ще залишаються на сході й попереду страшна невідомість… Тут зібралися матері, що клопочуть про повернення своїх синів зі сходу. Підготували колективне звернення президенту й міністру оборони, збирають підписи небайдужих.
{g}