Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Як на Закарпатті дітей лікують конями (Фото)

18 червня 2017 р., 18:10

Територія, що повертає сенс життя

На Закарпатті, у невеличкому місті Виноградів, вже кілька років існує кінний центр «Селід», який зробив це місто відомим на всю Україну та за її межами. Дорослі та діти їдуть сюди з найдальших куточків країни. Якщо ви досі не побували там, то ми розповімо вам про «Селід», а ви не витримаєте і приїдете в гості.

Спілкуємось із господаркою центру Ілдікою Маргітич, яка запевняє, що це територія, як повертає сенс життя та має велике значення для неї самої і для людей.

—Розкажіть, будь ласка, як у вас виникла ідея займатися кінною справою, відкрити центр?

— Все почалось у 2012 році. Ми купили земельну ділянку, хотіли займатись сільським господарством. Ми ніколи навіть не думали займатись конями. Мій батько привів мені одного коня. І тоді до мене звернулась дівчина, Уляна Ковач, та запитала — чи не хотіли б ми займатись іпотерапією. В Уляни вже був досвід, і ми погодились. Через деякий час ми почали займатися із дітками, які мали вади здоров’я. Уляна їздила на різні семінари, вивчила метод грузинської іпотерапії. Через рік ми з чоловіком зрозуміли, що нам також треба навчатись та отримати навички у цій справі. Я пройшла спеціальну підготовку і стала кінним інструктором. На мою думку, іпотерапія — найкращий метод допомоги таким дітям.

— Скільки грошей кожен місяць витрачається на утримання коня?

— Набагато більше, ніж відвідувачі можуть заплатити, тому ми шукаємо спонсорів для нашої роботи, бо без спонсорів неможливо утримувати коней.

— З якими проблемами ви зіштовхнулися, починаючи працювати? Що було найважче для вас?

— Все було важко, але найважче — знайти фахівців. Коли ми купили ділянку — вона заросла кущами, була засмічена відходами. Ми удвох із чоловіком все вичищали. Із території було вивезено 13 вантажних машин сміття. А крім того, ми провели світло та воду.

— Яка специфіка роботи з кіньми, адже всі ми знаємо, що у них різні характери?

— До кожного коня різний підхід, так само як і з людьми. Якщо знаєш характер — просто, бо знаєш, що можна чекати від того коня. До невідомого коня ніхто так просто не підійде.



— Всі діти можуть знайти спільну мову з конем?

— Так, але має бути послідовність. З першого разу дітки приходять, якщо мають сміливість сісти на коня — ми їх садимо. Якщо ні — вони просто подивляться, а на наступний раз сідають та займаються.

— З якого віку можна займатися іпотерапією, чи нема жодних вікових обмежень?

— Краще всього із 3 років, коли всі кістки сформовані, м’язи сильні. Для дітей від 3 років заняття триває 15 хвилин, для старших — 30 хвилин.

— Ваша справа для вас є хобі чи роботою?

— І хобі, і роботою.

— Скільки всього коней на території центру? Звідки їх імпортуєте?

— На даний час ми маємо 5 коней та 1 поні. Всіх ми придбали у Виноградівському районі, адже із закордону важко перезти коня, багато документів потрібно. Нещодавно ми планували привезти коня, але нам не вдалося.

— Ви займали призові місця на змаганнях або організовували фестивалі на території своєї ферми?

— Минулого року у селі Петрові на кінному фестивалі Закарпатської області ми вибороли перше місце. Влітку у нас проводились фестивалі, де діти, які навчаються у нашому центрі, показували гімнастику верхи на коні.

Ми проводили літні табори для дітей, де півдня — підготовка до верхової їзди та догляд за конями, а після обіду даємо теоретичні знання. Окрім верхової їзди, на таборі можна вчити угорську мову. А у червні цього року ми знову організовуємо фестиваль. До нас приїде мій вчитель з Угорщини, він продемонструє стрільбу із лука верхи, а учні покажуть свої навички.




— Ваші діти допомагають вам? Ким бачать себе у майбутньому?

— Так. У мене три дочки і всі вони допомагають. Старша дочка вчиться в Угорщині на кінного екскурсовода, середня має бажання навчитись перескакувати перешкоди, а менша вчиться у 1 класі.

— Кінний центр допоміг багатьом дітям. А чи має він значення для вас і вашої сім’ї?

— Коли ми працювали із нідерландською будівельною фірмою, нас із чоловіком часто не було дома, це заважало нам бачитись частіше, а відповідно, що єдності у сім’ї не було . Коли ми всі почали займатись однією справою, єдність у сім’ї стала кращою. Це сильно радує.

— Що має бути закладено у душі людини, яка працює з конями?

— Перш за все мужність, хоробрість та терпіння, бо робота з конями є дуже клопіткою та виснажливою.
Олександра Костьо

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com