"Я – Руслан Ференці, ужгородець, маю дві вищі освіти – історичну та юридичну. Двічі мобілізований – у 2 та 6 хвилю. Отримав поранення 20 червня 2016 року під завалом у промзоні біля Авдіївки. Демобілізований. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Мені дуже прикро, що в ситуації, яка останнім часом склалася навколо Ужгородської філії «Української асоціації інвалідів АТО», для мене, як чинного секретаря організації, залишився тільки один законний вихід – звернутися до громадськості та ЗМІ і розповісти про проблеми, які виникли і наростають у нашій організації. Як дипломований юрист, я визнаю лиш законний шлях розв’язання будь-яких проблем. І сподіваюся, що написавши цього листа зможу уберегти репутацію порядних членів нашої організації від бруду, в який втоптують Асоціацію псевдоактивісти на чолі з В.Харченком.
З серпня 2015 року я є секретарем Ужгородської філії ГО «Українська асоціація інвалідів АТО». Після демобілізації, повернувшись у жовтні минулого року до Ужгорода, я активно включився у громадську діяльність. Почав допомагати учасникам АТО в першу чергу отримати земельні ділянки під будівництво. Мені приходилося воювати в Ужгородській міськраді за права хлопців.
Я добився того, що було прийнято положення, згідно якого у першу чергу земельні ділянки отримують родини загиблих, далі – інваліди, поранені, після них бійці ЗСУ, Нацгвардії, прикордонних і транспортних військ, а вже лиш тоді – усі інші, в тому числі міліція і СБУ. Насправді без проблем землю отримували працівники міліції, СБУ, прокуратури, які й пороху на війні не нюхали, а хлопці з «передка» роками не можуть оформити свої законні ділянки. Всі АТОшники Ужгорода обговорюють засідання земельної комісії, на якому аферист Микола Марчишак, не побоявшись відеозйомки, «добився», щоб ділянку від мобілізованого з 6-ї хвилі віддали працівнику з технічного відділу СБУ. Але громадськість про це не знає і всім усе сходить з рук.
Тому я й пишу все це – щоб люди дізналися, що робиться в Ужгороді.
У середині липня цього року від хлопців-ветеранів я почув, що в нашій організації з’явився новий секретар – ним себе почав представляти добре відомий у кримінальних колах Вячеслав Харченко. Щодалі, то частіше мені повідомляли, ніби він називає себе «керманичем» нашої організації. Хоча про жодні збори, на яких проголосували б за зняття мене з посади і призначення секретарем В.Харченка не чув ні я, ні інші наші ветерани.
Я не раз питав керівника організації підполковника Миколу Журавльова, чи правдиві розмови про входження В.Харченка до керівного складу нашої організації? На що завжди чув одну відповідь – це неправда.
Згодом я зрозумів, що насправді М.Журавльову немає діла до наших проблем і що він лукавить, кажучи про непричетність В.Харченка до Асоціації. Тоді вирішив написати заяву про вихід з організації, бо добре представляв, яке майбутнє нас чекає під його «керівництвом». На що підполковник Журавльов мені порекомендував «викинути заяву в мусорку». А потім він поїхав у Київ і взагалі лишив Асоціацію і хлопців напризволяще.
Останнім часом я неодноразово чую від людей, що Харченко і компанія, прикриваючись Асоціацією, займаються «бєзпрєдєлом»: кришують вирубку лісу в Ужанському національному парку, виконують політичні замовлення, займаються вимаганням, як рекетири в 90-х. І при цьому використовують хлопців-АТОшників, які поняття не мають, що роблять.
Люди в місті мені жаліються: що ж ви робите, хлопці, ваша Асоціація займається вимаганням. Пояснити кожному, що ти до цього не маєш відношення, життя не стане. Тому кажу це раз і голосно: не асоціюйте моє ім’я з цим «бєзпрєдєлом».
Харченко вимагав від мене, щоб замість половини АТОшників, які мають право на отримання земельних ділянок, я вписав у перелік ужгородських «бабушек», а потім, мовляв, «заробленими грошима ми поділимося». Із-за аферистів, які масово приписували в Ужгороді учасників бойових дій з інших областей і за 500-1500 доларів потім купували в них ділянки, ми не можемо забезпечити землею ужгородських інвалідів АТО. А цей мені пропонує афери «з бабушками»…
На щастя, ні М.Журавльов, ні В.Харченко, який самовільно назначив себе «керманичем» ужгородських інвалідів АТО, не зможуть викинути цього листа «в мусорку». Люди будуть знати правду. Дуже надіюся, що всіма наведеними фактами зацікавляться ЗМІ і громадські активісти. Бо у доблесних правоохоронців, які мали б захищати права тих, хто у пеклі війни захистив їхнє комфортне життя, я вже не вірю. Прошу всіх порядних людей допомогти мені надати цій справі чимнайбільшого публічного розголосу.
Прогнозую, що скоро мені почнуть пробувати погрожувати. Але попереджаю: я розібрався не з одним сєпаром «на передку», а в Ужгороді тим більше зможу постояти за себе і за порядних хлопців-ветеранів.
Маю честь!
Руслан Ференці"