За три роки занять настільним тенісом у списку нагород хлопця – 13 медалей на районних, обласних та всеукраїнських чемпіонатах для дітей з обмеженими можливостями, три кубки, чимало дипломів та грамот. Цього року під час святкування Дня міста юнак був відзначений Почесною відзнакою Тячівської міської ради.
«Максимко народився передчасно, на 26-му тижні, – згадує мама юного спортсмена Едіта. – Ми завжди ходили на медогляди, і у віці дев’яти місяців йому поставили діагноз «дитячий церебральний параліч». Для мене це було шоком: я була молода, і діагноз «ДЦП» був чимось страшним. Але лікуюча лікарка пояснила, що є 420 видів цієї недуги, і в нас – не важка форма, сказала, щоб ми не опускали руки, а виконували лікарські настанови. З тих пір лікуємося – двічі на рік обов’язково їздимо на реабілітацію (путівки нам дають безкоштовно), де можемо – їздимо й за власні кошти, не тільки в Україні, а й за кордоном. Масажі, фізпроцедури – все проходимо, деякі процедури виконуємо вдома».
Пані Едіта виховує сина самотужки: батько залишив сім’ю, коли Максимкові було три місяці. З того часу він не цікавився долею сина, не платив аліментів, тому згодом його позбавили батьківських прав. Батьки Едіти померли, з рідних у неї – лише тітка. Тож, щоби підняти на ноги сина, жінка їздить на заробітки до Чехії. В цей час за Максимом наглядає бабуся, супроводжує його на змагання.
«Якщо б не допомога бабусі, ми б не впоралися», – зізнається Едіта Алечка.
Втім, юнак привчається до самостійності – влітку на три тижні їздив до табору, де самотужки давав собі раду. Максимко – старанний учень, успішно навчається у Тячівському ліцеї з угорською мовою навчання: «У школі було важко, тому вирішили перевести до ліцею з угорською мовою навчання. Там він почувається набагато краще, відчуває підтримку однокласників, і вчителі ним задоволені. А щоб не було труднощів зі знанням мови, юнак три роки ходив на курси угорської мови», – каже мама хлопця.
Улюбленим захопленням юнака став настільний теніс.
«Три роки тому, у 2017-му, я прийшов до Тячівської ЗОШ №1 на змагання «Повір у себе». Тренер Золтан Йосипович Сенек запропонував мені спробувати зіграти у настільний теніс. Я зайняв третє місце, і мені сподобалося. Потім тренер зателефонував і сказав, що почалися тренування. З того часу за півтора року не пропустив жодного, почав брати участь у змаганнях. Чому теніс? Тому, що він дозволяє не так активно рухатись, як в інших видах спорту».
Заняття тенісом допомогли хлопцю краще почуватись: у Максима розвинуся моторика рук, виробилися захисні реакції.
«Він може школу пропустити, а тренування з тенісу – ніколи», – розповідає мама чемпіона. – «Велика подяка і низький уклін тренерам, які ставляться до таких діток, як до здорових, як до своїх власних, формують характер вихованців, вміють вчасно підтримати і мотивувати».
Окрім тенісу, в теплу пору року Максим залюбки займається плаванням, любить читати історичні книги, цікавиться футболом. Щодо майбутньої професії Максим іще не визначився. А на запитання про заповітну мрію відповідає без роздумів: «Потрапити у збірну України».
Жінкам, які виховують дітей з особливими потребами, Едіта Алечка радить: «Не варто опускати руки, а по максимуму виконувати рекомендовані медичні призначення, шукати, що краще підійде дитині». Також каже, не варто «трястися» над дітьми, краще ставитися, як до звичайних здорових дітей, бо надмірна опіка лише нашкодить. Також важливо давати дитині можливість проявити ініціативу: якщо хоче зробити щось самостійно – хай робить, не слід цього боятися.
Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua