Спочатку це була просто майстерня, де започаткували виготовлення традиційних тканих доріжок. До її роботи запросили найкращих ткаль села – Є. Галигіну та Т. Чонку. Вони навчали цьому ремеслу школярів. За досить короткий період тут утворився справжній храм матеріальної культури громади. У 2015-му вирішили створити музей-майстерню. На посаду ткалі призначили Тетяну Тотар, а завідувачем – В. Івашка. Основне завдання установи зводилося до зібрання та збереження зразків перебірного ткацтва, реставрації ужиткових предметів та виготовлення сувенірної продукції. Нині вона відома на всю область. На гурткових заняттях учні та дорослі виготовляють тайстрини, покровці (доріжки), рушники, настільні обереги. До послуг відвідувачів 3 дерев’яні ткацькі станки та 2 швейні машинки. До всього майстерня допомагає престарілим чернянцям із ремонтом одягу. За такі послуги ті дарують старовинні речі та національні костюми, що дісталися їм від рідних.
У музеї зібрано досить багато артефактів. Торік організували виставку «Збережена самобутність» у Виноградові, де презентували реставровані чернянські експонати, а також сувеніри, виготовлені ткалею Т. Тотар. Експозицію відвідало багато шанувальників народної матеріальної культури, навіть продовжили її термін ще на один місяць. А народна співачка Анна Кедик зі своєю сестрою Магдалиною на фоні музейних витворів дали концерт, де звучали закарпатські народні пісні українською, угорською, словацькою, ромською мовами.
Після цього експонати представили на фестивалі в Угорщині, в м. Дьондьош. Наш сільський кукурудзяний хліб, у який при випіканні додають кремній, став тут брендом. Від такого етнографічного рецепту були здивовані навіть науковці угорських установ, бо сиціліум творчо використовується не лише в сучасній електронній техніці, а й у харчуванні та медицині. На цей природний мінерал Черна дуже багата. Він зустрічається тут у рідкому та м’якому стані.
З допомогою народних умільців села Є. Галигіної й Т. Тотар розробили проєкт випуску тканих тайстринок. На підході уже й новий – традиційне перебірне ткацтво. Тривалий час довелося вивчати та збирати матеріал до цього задуму. Згаданий вид народних промислів у минулому був характерним для Черни, але через об’єктивні причини займатися ним люди перестали – бо відпала потреба самостійно виготовляти одяг для сім’ї. За допомогою записів майстрині Ганни Івашко вдалося розгадати й вивчити техніку снування та набору ниток у 4 ничельниці. Тепер підготовку до запуску цього проєкту активно проводять діти та дорослі у двох місцевих гуртках.
Завдяки працівникам закладу також удалося налагодити контакти з науковими й музейними установами нашої держави, а також Угорщини, Румунії. Щодо останньої, досвід роботи музею-майстерні описували в пресі повітового музею м. Сату-Маре. Майже на всіх фестивалях Виноградівщини та деяких обласних представлялися чернянські вироби, а наші тайстрини охоче відправляють друзям та знайомим як файну згадку про Закарпаття.
Михайло ЧОНКА, с. Черна