«До речі, для дошкільної групи в нас є спеціальні комп’ютерні програми для навчання глухих дітей мові. Адже тим, хто не чує звуків, важко зрозуміти, як їх правильно вимовляти. На кожен звук у нас є профіль артикуляції – як має бути розміщений язик, наскільки широко розкритий рот тощо. Дітки все це завчають, працюючи з сурдопедагогом перед дзеркалом, і в підсумку можуть не лише говорити, а й читати по губах – видимі ознаки артикуляції вони подумки перетворюють на звуки й ототожнюють їх зі словами. Вивчають наші школярі й будову вуха – щоб знали, чому втратили слух (а причиною може бути спадковість чи перенесена мамою в період вагітності краснуха, різні інфекційні захворювання й запалення середнього вуха, навіть просто висока температура або побічні ефекти лікування антибіотиками) і як працює виданий їм слуховий апарат», – пояснює Наталія Іванівна.

«Деякі наші випускники закінчили університет і працюють зараз у школі»

На запитання, як може допомогти апарат тим, хто взагалі не чує, директорка відповідає: «Наукою доведено, що стовідсоткової втрати слуху не існує. Навіть у тих, хто вважає себе повністю глухим, на 8 – 10% слух зберігається. Вони відчувають шум, вібрацію, голосні звуки на зразок літака, реагують на музичні інструменти. Маємо сучасний аудіометр, який визначає ступінь втрати слуху, і виходячи з цього діткам безкоштовно підбирають слуховий апарат. Він їм допомагає освоювати усне мовлення».
Полегшує навчання й те, що класи в цій школі зовсім маленькі – максимум 8 чоловік, а в дошкільній групі – взагалі до 6. Відтак до кожного тут індивідуальний підхід, у закладі створено дуже хороші умови для розвитку мови в слабочуючих і максимальної їх адаптації до звичайного життя в майбутньому. «У першу чергу ми завдячуємо за це обласному департаменту освіти, – наголошує Наталія Бушко. – Вони постійно нас підтримують, стабільно фінансують».
Дітей тут не просто вчать, а й закладають основи майбутньої професії. Випускники стають кулінарами й кондитерами, зубними техніками й швачками, столярами й керамістами тощо. Проблема лише в тому, що нині обласне й міське товариство УТОГ не можуть забезпечити всіх охочих роботою. Утім, її важ­ко знайти будь-кому. Добре, що більшість вихованців мають підтримку батьків (сиріт тут лише троє), так їм легше далі пробиватися в житті – далеко не такому доброзичливому й комфортному, як у інтернаті. До слова, деякі випускники закладу навіть закінчують виші – це складно, але можливо. Один із них – паралімпієць Роман Герій – прославив нашу державу на міжнародному рівні й після Київського університету фізкультури зараз працює тренером у рідній школі. І завдяки йому дуже багато вихованців потрапили до різних збірних України. Але їхні таланти – це окрема тема розмови.

Компенсація талантами

Кажуть, якщо один із каналів пізнання світу в людини випадає, то інші органи чуття це компенсують загостреним сприйняттям. Вихованці спеціальної школи-інтернату для глухих дітей цю тезу підтверджують власними талантами: вони прекрасно відтворюють на папері, в пластиліні, глині те, що бачать, що в них на душі. Кераміку взагалі часто обирають за професію, бо мають дуже чутливі пальці, а в школі для занять нею є спеціальний кабінет і електропіч для обпалювання готових виробів. «А ще наші діти чудово танцюють, виконують пісні жестовою мовою, роблять театралізовані вистави. От і зараз готують концерт до Дня вчителя», – не приховує гордощів Наталія Іванівна. На уточнююче запитання, як же ці дітки, не чуючи, танцюють, відповідає: «Завчаючи кожен крок напам’ять і дивлячись на вчителя, котрий відплескує ритм, – так вони потрапляють у такт музики. Звісно, їм це дуже важко дається. Але коли вже виступають – викладаються по повній програмі, так, що аж за душу бере».