Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Обмеження у здоров’ї - не перепона для повноцінного життя

2 жовтня 2014 р., 21:31

Цю істину своїми талантами доводять вихованці школи для осіб з вадами слуху.

Мають купу талантів: малюють, ліплять із глини, долають спортивні вершини…Веселі бешкетливі учні, яких ми зустрічали в коридорі, неодмінно кричали «Добрий день» і трохи пригальмовува­ли біг. На перший погляд, звичай­нісінькі діти – щасливі й безтурботні. Невеличкі світлі класи на кільканадцять парт – усі як один ошатні, з новенькими меблями, в кабінетах – комп’ютери й спеціальне обладнання, покликане навчити слабочуючих повноцінно розмовляти. На території – різноманітні спортивні й ігрові майданчики, маса зелені та вкраплення творчості вихованців у вигляді оригінальних скульптур. Усе це вкупі справляє дуже гарне враження про Ужгородську спеціальну школу-інтернат для глухих дітей, куди «Закарпатка» йшла з нагоди Міжнародного дня глухих, а виявилося, що є й інший привід – буквально в жовтні закладу виповниться 110 років, у честь чого тут планують висадити 110 дерев.



Глухі діти не тільки можуть говорити, а й вчитимуть …англійську

«Наша школа заснована в 1904-му з ініціативи педагогів та лікарів Австро-Угорщини. Правда, тоді вона мала всього 7 вихованців – навчання, до речі, русинською мовою, було платним, і далеко не всі потребуючі могли його собі дозволити, та й спершу мало хто знав про існування спецзакладу. Втім, із часом кількість учнів зростала, тут працювали дефектологи – випускники Будапештського університету. З приходом радянської влади навчання стало безкоштовним, держава взяла на себе й забезпечення вихованців одягом та харчуванням, приїхали сурдопедагоги, котрі закінчували Київський інститут. 

Почали збільшуватися класи, стали освоювати такі професії, як швейна й столярна справа, лозоплетіння», – розповідає історію закладу його директор Наталія Бушко. Нині ж, за її словами, 88-х дітей тут навчають усному українському мовленню й паралельно – жестовій мові, яка теж повинна бути уніфікованою, багатою й правильною, як-от на телебаченні при сурдоперекладі. Більше того, планується, що нинішні першачки невдовзі вивчатимуть ще й англійську. Такий експеримент колись у школі проводили, але справа йшла важко. Зараз же заклад має комп’ютери, інтерактивні дошки, мультимедійні проектори тощо, і є сподівання, що вони полегшать процес освоєння іноземної.


«До речі, для дошкільної групи в нас є спеціальні комп’ютерні програми для навчання глухих дітей мові. Адже тим, хто не чує звуків, важко зрозуміти, як їх правильно вимовляти. На кожен звук у нас є профіль артикуляції – як має бути розміщений язик, наскільки широко розкритий рот тощо. Дітки все це завчають, працюючи з сурдопедагогом перед дзеркалом, і в підсумку можуть не лише говорити, а й читати по губах – видимі ознаки артикуляції вони подумки перетворюють на звуки й ототожнюють їх зі словами. Вивчають наші школярі й будову вуха – щоб знали, чому втратили слух (а причиною може бути спадковість чи перенесена мамою в період вагітності краснуха, різні інфекційні захворювання й запалення середнього вуха, навіть просто висока температура або побічні ефекти лікування антибіотиками) і як працює виданий їм слуховий апарат», – пояснює Наталія Іванівна.

«Деякі наші випускники закінчили університет і працюють зараз у школі»

На запитання, як може допомогти апарат тим, хто взагалі не чує, директорка відповідає: «Наукою доведено, що стовідсоткової втрати слуху не існує. Навіть у тих, хто вважає себе повністю глухим, на 8 – 10% слух зберігається. Вони відчувають шум, вібрацію, голосні звуки на зразок літака, реагують на музичні інструменти. Маємо сучасний аудіометр, який визначає ступінь втрати слуху, і виходячи з цього діткам безкоштовно підбирають слуховий апарат. Він їм допомагає освоювати усне мовлення».
Полегшує навчання й те, що класи в цій школі зовсім маленькі – максимум 8 чоловік, а в дошкільній групі – взагалі до 6. Відтак до кожного тут індивідуальний підхід, у закладі створено дуже хороші умови для розвитку мови в слабочуючих і максимальної їх адаптації до звичайного життя в майбутньому. «У першу чергу ми завдячуємо за це обласному департаменту освіти, – наголошує Наталія Бушко. – Вони постійно нас підтримують, стабільно фінансують».
Дітей тут не просто вчать, а й закладають основи майбутньої професії. Випускники стають кулінарами й кондитерами, зубними техніками й швачками, столярами й керамістами тощо. Проблема лише в тому, що нині обласне й міське товариство УТОГ не можуть забезпечити всіх охочих роботою. Утім, її важ­ко знайти будь-кому. Добре, що більшість вихованців мають підтримку батьків (сиріт тут лише троє), так їм легше далі пробиватися в житті – далеко не такому доброзичливому й комфортному, як у інтернаті. До слова, деякі випускники закладу навіть закінчують виші – це складно, але можливо. Один із них – паралімпієць Роман Герій – прославив нашу державу на міжнародному рівні й після Київського університету фізкультури зараз працює тренером у рідній школі. І завдяки йому дуже багато вихованців потрапили до різних збірних України. Але їхні таланти – це окрема тема розмови.

Компенсація талантами

Кажуть, якщо один із каналів пізнання світу в людини випадає, то інші органи чуття це компенсують загостреним сприйняттям. Вихованці спеціальної школи-інтернату для глухих дітей цю тезу підтверджують власними талантами: вони прекрасно відтворюють на папері, в пластиліні, глині те, що бачать, що в них на душі. Кераміку взагалі часто обирають за професію, бо мають дуже чутливі пальці, а в школі для занять нею є спеціальний кабінет і електропіч для обпалювання готових виробів. «А ще наші діти чудово танцюють, виконують пісні жестовою мовою, роблять театралізовані вистави. От і зараз готують концерт до Дня вчителя», – не приховує гордощів Наталія Іванівна. На уточнююче запитання, як же ці дітки, не чуючи, танцюють, відповідає: «Завчаючи кожен крок напам’ять і дивлячись на вчителя, котрий відплескує ритм, – так вони потрапляють у такт музики. Звісно, їм це дуже важко дається. Але коли вже виступають – викладаються по повній програмі, так, що аж за душу бере».


Ну, й особлива гордість школи – спортивні досягнення. Діти з першого класу активно займаються спортом, якщо тільки здоров’я дозволяє. Інтернат тісно співпрацює з «Інваспортом», і це дає дуже хороший результат. Ціла колекція кубків у коридорі – тому свідчення. Вихованці спецшколи – в збірній України по волейболу, футболу, легкій атлетиці, вони беруть участь у найрізноманітніших змаганнях. Учитель фізкультури, якого ми зустріли в коридорі, повідомив найсвіжіші новини – їхня команда всуху виграла в киян – 10:0, а зі спортивного орієнтування двоє дванадцятикласників вибороли перше місце на чемпіонаті України серед нечуючих.


Який із цього всього можна зробити висновок? У спецшколі справа поставлена так, що її вихованцям їхні особливості не заважають бути щасливими. На перервах вони граються, сміються, жартують – поводяться, як звичайні діти. Наталія Бушко підсумувала це так: «У гімні глухих є слова: «Ми чуємо очима».

 Вони дійсно світ звуків сприймають очима, а також серцем, душею. Те, що ми чуємо, вони уявляють. І ми хочемо, щоб наші вихованці росли самодостатніми, без усяких комплексів. От у рамках акції «Голуб миру» ми з учнями відвідали в Мукачівському госпіталі поранених – уся школа готувала для них малюнки, із ниточок зробили жовто-блакитні обереги. І ми дітям говорили: те, що у вас поганий слух, – не така проблема, як ви бачили в лікарні. Коли йде війна, і люди втрачають життя – оце справжня біда. А решту при бажанні можна компенсувати».

Мирослава Галас


Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com