Дехто подумав, що це чергові нелегальні мігранти, впіймані на кордоні. Насправді ж вони – нові студенти Ужгородського університету, котрі втекли до нас із Луганська і Донецька.

Особливо часто цих смуглявих хлопців та дівчат можна зустріти поблизу наших лікарень – на так званому БАМі чи в районі вулиці Капушанської. Воно й не дивно, адже чи не всі вони – майбутні медики. Зустрітися й поспілкуватися зі студентами «Ужгород» вирішив під час практичного заняття в Обласному центрі нейрохірургії та неврології. На базі Центру працює кафедра нейрохірургії, неврології та психіатрії медичного факультету УжНУ, де студентам викладають кілька найкращих фахівців.

Індія, Бангладеш, Єгипет і Мальдіви«Пара» вже почалася, а нові студенти все не йдуть. «У місті вони поки що орієнтуються погано, а навчальні приміщення медиків розкидані по всьому Ужгороду – от і запізнюються», – пояснює доцент кафедри, кандидат медичних наук Юрій Чомоляк. Він – один з тих, хто не побоявся взяти на себе відповідальність викладати іноземним студентам англійською мовою.

«Раніше в нашому університеті ніколи не було такої кількості англомовних студентів. Тож коли цьогоріч до нас перевелося близько трьохсот іноземців, ми спершу не знали, що й робити. Консультувалися з вишами інших міст, але там нічим конкретним допомогти не могли: підручників для цих студентів на англійській мові міністерство не розробляло, окремої програми теж немає. Тому ми взяли для них звичайну програму українських вишів», – розповідає пан Юрій.

Як повідомила проректор з науково-педагогічної роботи і міжнародних зв’язків УжНУ Мирослава Лендєл, вступна кампанія для іноземних студентів в університеті триває до 15 листопада, тому чи не щодня кількість їх змінюється. Нині цих студентів трохи більше ніж триста, 90% з них – індуси, інші приїхали з Бангладеш, Гани, Єгипту й навіть Мальдівів. Декого змогли розмістити в гуртожитках, інші орендують у місті квартири. Проблем із ними університет, за словами пані Лендєл, не має жодних. Вони не конфліктують з іншими студентами, та й загалом дуже законослухняні.

Їхній рівень знань цілком достойний, вони активні на заняттях, мають бажання вчитися, тож новими підопічними – майбутніми медиками задоволений і викладач, відомий нейрохірург Юрій Чомоляк: «Я навіть ставлю цих хлопців та дівчат за приклад українським студентам, котрі дозволяють собі «сачкувати». Кажу: дивіться, як вони вчаться, не маючи ні підручників, ні інших додаткових матеріалів, доступних вам».

Моляться під час парТим часом до аудиторії потроху «підтягуються» самі студенти. Усміхнені й відкриті до спілкування, вони одразу погоджуються розповісти про себе. Дівчина з Індії Ліа в захваті від Ужгорода – у нашому місті їй подобається набагато більше, ніж у Луганську, де навчалася протягом трьох років. «У вас дуже доброзичливі люди. В Луганську бувало, що місцеве населення виявляло до нас негативне ставлення. Тут ще жодного разу нічого подібного не було, нас тут поважають більше», – зізнається дівчина.

Ліа мріє стати онкологом, а після навчання хоче спробувати знайти роботу в Німеччині. Коли почалися події в Луганську, вона не знала, що їй робити. Батьки дуже переживали, радили поїхати геть з міста. Тому Ліа з подругою почали шукати інший виш і зрештою приїхали до Ужгорода. Тут дівчатам дуже сподобався історичний центр та пішохідний міст, найбільше ж вони люблять гуляти нашими набережними.

Розповів про себе й молодий індус Чітан. Я запитала в нього, чому він приїхав навчатися так далеко, а він пояснив, що, по-перше, в Індії престижно мати освіту іншої країни, а по-друге, якщо ти не потрапив під дію державної програми, вивчитися на медика в Індії коштує дуже дорого – подекуди може «потягти» й на мільйон доларів. Правда це чи ні – не знаю. Ще я цікавилася в Чітана, чи хотів би він залишитися працювати в Ужгороді. На це хлопець цілком серйозно відповів, що потрібен як фахівець передовсім рідній країні. «В Індії часто практикують не традиційну медицину, а аюрведу. Одна лікарня може обслуговувати до 50 тисяч пацієнтів. Працювати медиками у нас дуже престижно, тому більшість із нас, думаю, повернеться до Індії», – каже Чітан і дякує університету за те, що там йдуть їм на поступки.

Наприклад, минулого тижня у п’ятницю в індусів було Дівалі – таке собі свято вогню, що символізує перемогу світла над темрявою. Викладачам студенти сказали, що не можуть цього дня навчатися, і їм зробили вихідний. А ще виділили на вечір центр дозвілля «Ювентус», де індуси в національному вбранні та з великою кількістю запалених свічок відзначили своє національне свято. Йдуть в УжНУ на поступки й студентам-мусульманам з Бангладеш – вони, зокрема, просили, аби їм дали можливість молитися в певні години, навіть якщо в цей час йде лекція. Це прохання студентів теж задовольнили.

Тетяна Літераті, газета "Ужгород"