У контексті російсько-українського конфлікту не раз лунала погроза про можливе створення нових «республік» ‒ не лише на Сході й Півдні України, але й на Заході. Зокрема, йшлося про загрозу відокремлення Закарпаття. Чи є реальні підстави для таких заяв?
Ні. Уявити собі відокремлення Закарпаття від України чи зміну статусу області на автономну республіку в складі України (як колись Крим) важко, а втілити – й поготів. Проте, безумовно, говорити про ймовірність такої загрози значно легше, ніж, наприклад, про створення Волинської чи Житомирської республік. Закарпаття справді має свою досить складну специфіку, що робить можливим розмови про його окремішність чи особливий статус.
Для цього в області десятиліттями працювали іноземні держави – Угорщина, Чехословаччина, Румунія, Польща, СРСР і Росія. Саме вони докладали зусиль до розповсюдження думки, буцімто закарпатці – це не зовсім українці, це ще один слов’янський народ, «русини». Саме за підтримки КҐБ наприкінці вісімдесятих створювалися перші «русинські» організації, що існують досі. Тому не дивно, що самопроголошений прем’єр-міністр Підкарпатської Русі Гецко (психічно хворий персонаж, має довідку) сидить у Росії й роздає зомбі-каналам інтерв’ю про назрівання антиукраїнського бунту й повстання в найзахіднішій області України.
Додаймо до цього релігійну колонізацію: після СРСР на Закарпатті залишилися купа православних церков і монастирів Московського патріархату (церкви Київського патріархату у всій області можна полічити на пальцях однієї руки). Греко-католицька церква Закарпаття також має особливий статус і напряму підконтрольна Ватикану, оминаючи Українську греко-католицьку церкву.
Наявність багатьох національних меншин в краї та найголовнішої серед них – угорців, яких на території області проживає приблизно 150 тисяч, також створює зручну можливість для маніпуляцій. Закарпатські угорці живуть у своєрідному ґетто, де тон задають їхні місцеві лідери, які завжди співпрацюють із партіями влади. Дійшло до абсурду: за часів Януковича угорці голосували за проросійську Партію регіонів, хоча природнім було би їхнє прагнення до євроінтеграції України та відкриття кордонів з Угорщиною як членом ЄС. За підтримки Віктора Балоги один із його «ручних» угорських лідерів на останніх виборах обраний народним депутатом за списками Блоку Порошенка. Співпраця Балоги з угорцями давня – саме він був лобістом встановлення турула – угорського національного символу – у Мукачівському замку, саме він пролобіював створення в Ужгородському університеті окремого угорського факультету. Їхня «співпраця» була взаємовигідною: Закарпаттям досі гуляють чутки про казкові суми, які угорці нібито заплатили Віктору Балозі за сприяння в цих справах. Не кажучи вже, звісно, про зелене світло для контрабанди на кордоні.
Хоч Віктор Балога й не вигадав «русинської теми», але вирішив приватизувати й її. Абсолютна більшість «русинської» активності в регіоні підконтрольна цьому політику: зокрема, лідер русинів – Євген Жупан – став депутатом обласної ради за списками партії Балоги, «Єдиного центру»; повністю підконтрольна Балозі обласна рада навіть проголосувала за абсурдне рішення про визнання національності «русин». Віктор Іванович підтримує русинські ініціативи: проведення фестивалів, спонсорує видання книг «русинською» (Іван Петровцій у них навіть з подякою пише, за чий кошт видання здійснено), у своїх приватних ЗМІ висвітлює русинську тематику з позитивного боку.
На президентських виборах Балога зробив правильну ставку й підтримав Порошенка. У якості відкупних він отримав цілу область. Зокрема, Блок Порошенка «злив» під Балогу і його братів усі потрібні їм округи. Станом на сьогодні Віктор Балога повністю контролює Закарпаття: починаючи від губернатора, ручної обласної ради, в.о. мера Ужгорода, районних рад, митниці, податкової та майже всіх силових структур – і закінчуючи великим бізнесом, комунальною власністю і контрабандою. Область зараз нагадує маленьке князівство, де скрізь, в усіх сферах повторюється сакраментальне «Чия земля? ‒ Калитчина».
Проваджу до простої тези: якщо і є якась примарна загроза спроби сепаратистських сценаріїв у Закарпатті, то контролюватися і втілюватися вона може лише Віктором Балогою. Інших, спроможних втілити цей «проект», нема – політично й бізнесово Закарпаття сьогодні нагадує «випалену землю». А це, зокрема, може бути використано для шантажу центральної влади в необхідний і вигідний момент. Важливо додати, що у справах Закарпаття, схоже на те, слово Балоги для Порошенка – указ і закон. Багато хто порівнює цю ситуацію з Дніпропетровщиною, де всім керує Коломойський. Та різниця вражаюча: Коломойський призначає на посади адекватних людей, успішних менеджерів, реформаторів, він зміг захистити й зміцнити область. Натомість у Закарпатті Порошенко призначив губернатором того, на кого Балога показав пальцем. Це вірний соратник Віктора Балоги, хустянин Василь Губаль. Ось тільки нюанс: вищу освіту Василь Губаль отримав майже в 40 років, у філії університету на території району, яким керував. Отримати диплом було так легко, що невдовзі він вирішив отримати ще один. Тому тепер у нього дві вищі освіти, хоча в народі його називають «петеушником».
Така концентрація влади, грошей і впливу в руках однієї людини ще нікого до добра не довела. Тому Президенту є сенс задуматися про альтернативу, створення противаг, роботу над збалансуванням ситуації. Інакше рано чи пізно Закарпатська область має шанси стати не лише неконтрольованою «республікою», а й справжнім королівством.