Наприкінці цього тижня в Ужгороді та Мукачеві пройшли два русинські зібрання. Обидва нечисельні. У першому, якщо вірити заявам організаторів та повідомленням ЗМІ, взяли участь близько шістдесяти представників з різних районів області. А в другому, мукачівському, - взагалі двадцять чоловік, фактично - це розширений склад Народної ради русинів Закарпаття, яка об’єднує різні русинські організації. Характерною особливістю ужгородського зібрання стало те, що проходило воно під пильним прицілом Правого сектору і викликало шквал критики закарпатської «Свободи». В другому ж випадку – повне ігнорування правих і мовчазна згода свободолюбивих.
Про що свідчить ця ситуація? Анексія Криму та ескалація військової напруги на сході країни викликає серйозне занепокоєння у закарпатців, які побоюються , що наш край , враховуючи його історичні та етнічні особливості, може бути використаний агресором для подальшої дестабілізації і руйнування держави. Такі сценарії не раз поширювалися через засоби масової інформації. Звісно, нікому не хочеться повторення Слов’янська на Закарпатті. Але ж і гарантій того, що сюди не зайдуть зловіщі зелені чоловічки ніхто не дає.
У цих умовах русини намагаються заявити про себе як про господарів закарпатської землі, які мають тут тисячолітнє коріння, а отже й право на участь вирішувати долю свого краю у період складної політичної кризи. Звідси й резолюція ужгородського зібрання із зверненням до народних депутатів та керівництва держави щодо визнання русинів корінним народом Закарпаття. І нагадування мукачівських зборів про необхідність реалізації результатів обласного референдуму 1991 року про самоврядну територію краю. Фактично, і одне й друге не містить нічого протизаконного і цілком відповідає назрілій ідеї децентралізації влади, яка в даний час стала чи не єдиною можливістю збереження територіальної цілісності України.
Необхідно зазначити й таке. Паралельні зібрання русинів в Ужгороді та Мукачеві свідчать про їх розпорошеність і залежність від політичних впливів. На чолі русинських організацій продовжують стояти посивілі лідери, зациклені на внутрішніх чварах, війнах за власність ( як от Русинський дім в Ужгороді) та набридлих усім безрезультатних заявах і зверненнях до урядів різних країн.
Думається, що русинська проблематика із входженням України до європейських структур, де права національних меншин не лиш прописані, але й чітко дотримуються, просто втратить актуальність. А тому куди важливішим за чергові резолюції та декларації для русинських організацій була би модна в наш час люстрація старих керівників і заміна їх молодими прогресивними лідерами, здатними об’єднати русинів, повести за собою не 20-30 чоловік, а десятки і сотні тисяч закарпатців – істинних патріотів, які не тільки цінують традиції , культурні , духовні надбання , але й забезпечать мирне, процвітаюче життя своєму народу.
Габор Басайка, Нове Закарпаття