Катерина Чельцова, представник благодійної організації «Надія і житло» в Україні детальніше розповіла про всеукраїнську ініціативу «Відкриваємо двері дітям» і проілюструвала на прикладах, що переформатувати систему інтернатів в Україні реально. «Україна приєдналася до європейського руху у 2013 році, на Закарпаття партнером Всеукраїнської кампанії «Відкриваємо двері дітям» є БО «Комітет медичної допомоги». Деінституалізація – це процес заміни системи інституційного (інтернатного) догляду та виховання дітей на систему, яка забезпечує виховання дітей у сім’ї або в умовах, максимально наближених до сімейних, - каже Катерина Чельцова. – Підхід не обмежується тільки виведенням дітей із закладів, а передбачає розвиток превентивних і підтримуючих послуг для дітей і сімей у громадах, орієнтованих на задоволення потреб дітей та захист їхніх прав». За її словами розвиток сімейних форм виховання вже розпочався, а на Закарпатті, зокрема, активно впроваджується (тут найбільше дитячих будинків сімейного типу). «З того, що діти говорять, коли ми з ними спілкуємося в інтернатах, - вони хочуть жити в сім’ї! І це для них найбільше щастя. В Україні існують 652 заклади інтернатного типу, в яких живе 80000 дітей. Щороку 8000 втрачають свої сім’ї. Існує міф, що в інтернетах перебувають здебільшого сироти, насправді тільки 9% з вихованців інтернатів є дійсними сиротами, інші мають або батьків, або родичів», - зауважила Катерина Чельцова. 

{g}

Експерт каже, що сама інтернатна система породжує замкнуте коло. Коли дитину забираються із сім’ї, проблеми не вирішують, дитина втрачає контакт зі своєю родиною, відбувається ізоляція від звичайного світу. Після завершення перебування в інтернатах тільки 10% дітей інтегруються у суспільство, 45% в інтернатах дітей мають батьків, які теж виховувалися в інтернатах.

За словами Катерини Чельцової, ще один міф, що для реформування інтернатних закладів необхідно великі кошти. Насправді на саме утримання інтернатів держава витрачає щороку 5,7 млрд. грн., крім того значні внески роблять спонсори. Проте одноразові подарунки, які б вони дорогими не були, не впливають, за словами експертів на загальний стан дитини, і краще навіть підтримувати з окремою дитиною контакт, відвідувати її, стати наставником. «Систему можна змінити навіть в Україні,- каже представниця БО «Надія і житло», - потрібно згадати, заради чого це робиться. Дитина повинна бути на першому місці. Катерина Чельцова продемонструвала приклад Молдови, де успішно реформують інтернати і переводять дітей у загальноосвітні школи. В Україні теж є позитивні приклади. Зокрема у закладах «Промінь надії», Макарівський район Київської області та «Добре вдома», Дніпропетровський район Дніпропетровська. З одного з інтернатів із 170 дітей 162 прилаштували у сім’ї, для 8-ми старших створили будиночок сімейного типу. 

Світлана Хоркава, фахівець БО «Комітет медичної допомоги , додала, що зміни у системи інтернатних закладів необхідні, щоб мали можливість адаптуватися у навколишньому середовищі, знайти собі заняття, бо інтернати – це установи все-таки закритого типу. Необхідно їх відкрити, щоб діти у подальшому знайти своє місце у світі і реалізувати себе. Ми плануємо, що цей процес у нас піде, тим більше Закарпаття має найбільше дитячих будинків сімейного типу. 

30-річний Балент, вихованець Перечинської школи інтернату, який 14 років тому залишив заклад, каже, що найбільший недолік інтернатів - постсовдеповський підхід. «Це треба ламати повністю і переходити на так звані будинки сімейного типу, щоб діти могли себе краще почувати і змогли далі жити самостійно. Коли я залишив інтернат – це був для мене шок, але треба було зібратися і жити далі». Зараз Балент живе в Ужгороді і працює перукарем в одному з відомих салонів. 

Оксана Лукач, директор інтернату для молодих людей з особливими потребами «Парасолька» розповіла, що саме «Парасолька» була першою організацією, яка допомогла інтегрувати вихованців у суспільство, щоб вони не були тягарем. «Парасолька» має свою ферму, виробничі майстерні, де якраз наші підопічні можуть реалізувати свої знання та вміння. Намагаємося допомогти їм бути самостійними, вони мають можливість самостійно виходити у місто, маленьким групами можуть відвідувати магазини, кафе. Це приклад для майбутніх ре органі, їх менша кількість, звернути більше уваги, розкрити можливості».