На схід України молодий сокілець поїхав ще влітку минулого року. Вперше приїхав туди з нинішнім, уже, командиром «Карпатської Січі», Олегом Куцином, займатись гуманітарною допомогою, розвозити її там, куди інші боялись – на передові позиції.
Читайте також: Закарпатець став командиром новоствореного «Легіону Свободи», у складі якого – півтисяча бійців
«Ватра? Безстрашний!» – кажуть про нього бойові побратими. «Не раз бувало, вийде на блокпост, сяде собі на мішки тай закурить. Ми на нього налаємо, поза вуха надаєм, а він сміється, каже: що кому написано – від того не втечеш», – згадують друзі із «Карпатської Січі»,- Він ніколи не втікав, не ухилявся від небезпеки, справжній боєць, незважаючи на свій молодий вік».
Скоро хлопець зрозумів, що хоче і він стати до лав захисників України. Пішов добровольцем у Нацгвардію, у батальйон ім. Кульчицького. До цивільного життя від тоді так і не вертався, разом із побратимами охороняв позиції у Вуглегірську.
5-го січня, повертаючись на фронт з ротації, Валерій потрапив у те саме горезвісне ДТП, в якому загинуло 13 бійців батальйону ім. Кульчицького. Хлопцеві пощастило, адже він дивом залишився живим.
«Я не втратив свідомості і чув, як рятівники назвали мене двохсотим. Зібравшись силами підійняв голову, розуміючи, що це мій єдиний шанс», – згадує Ватра.
Його таки помітили і забрали у шпиталь. Стан був важким – численні забої, зламані щелепа, ніс, лицева кістка та ключиця, вибиті зуби та важко пошкоджене око.
7 лютого 2015 року Валерій з лікарні приїхав на з’їзд «Свободи», де Олег Тягнибок
нагородив його золотим значком, подякувавши за мужність. Приїхав сокілець не сам. Яснооке, світловолосе вродливе дівча тримає його за руку й раз по раз цілує його обличчя. Він – її герой і коханий. Біля неї він і одужує швидше. Ватра такий же молодий та повен позитивної енергії, змінився лише погляд. Кажуть, очі – то дзеркало душі. У свої неповні 20 років юнак уже відчув, що таке небезпека власного життя, що таке втрата побратимів, він уже знає, що то, на нестерпній спеці тримати позицію без води, на морозному вітрі – без тепла, що то – свист кулі, гул гранат та мін йому відомо не з романтичних балад про війну, він все це відчув на власній шкурі. На шляху до повного видужання його чекають ще багато хірургічних втручань, та після того, як він, одним махом, втратив 13-ох братів, мабуть, ніяка біль йому вже не страшна.