Українці часто фігурують в уяві європейців та ізраїльтян як пособники нацистів. Щоб викорінити таке кліше, Україні, зокрема, необхідно створити свою експозицію в меморіальному комплексі «Аушвіц-Біркенау», зазначила в інтерв’ю
Радіо Свобода старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Тетяна Пастушенко. В тому ж, що такої експозиції досі нема, винна політика, стверджує історик.
– Чому в меморіальному комплексі «Аушвіц-Біркенау» нема експозиції про в’язнів та визволителів табору з України?– При Ющенку процес створення меморіалу активізувався, при Януковичі він затих. Щоб експозиція була створена, треба, в першу чергу, політичне рішення і політична воля держави України. Бо такі експозиції не робляться з ініціативи громадських організацій або окремих дослідників. Це величезний фінансово коштовний процес і дуже величезний політичний процес. Зараз меморіал – це не просто стандартне таке місце-пам’ятник, це місце-пам’ятник у першу чергу Голокосту. Українці традиційно фігурують в уяві європейців, ізраїльтян, євреїв, американців, як пособники і вбивці євреїв. Це стандартне уявлення і це таке кліше. Питання про те, яка буде експозиція в «Аушвіці» вирішує навіть не уряд Польщі, а Міжнародна наглядова рада меморіалу «Аушвіц».
І в першу чергу виникає питання: експозицію кого ви збираєтеся створювати? По-перше, це жертви серед населення єврейської національності з території сучасної України. Але більшість євреїв були розстріляні на території України поблизу своїх сіл та містечок на очах у місцевих жителів. Євреїв Галичини знищували також на території Польщі у таборах смерті Белжец і Собібор. До концтабору Аушвіц-Біркенау були депортовані євреї із Закарпаття, майже 95 тисяч їх було вбито. Значно більше проблем маємо із неєврейським, українським населенням. Поляки нам говорять: кого ви вважаєте тодішніми українцями? Якщо це жителі Західної України, то це польські громадяни і зрадники, учасники оунівського підпілля. Якщо радянські військовополонені, значить це радянські громадяни… Якщо це учасники УПА, значить це вороги, вбивці євреїв і недостойні того, щоб бути показаними в експозиції. А ще ж питання «травників» (сукупна назва випускників вишкільного тренувального концентраційного табору «Травники» – ред.). В охорону були набрані люди з колишніх радянських військовополонених і мешканців Західної України, це були такі воєнізовані підрозділи, які проходили навчання в місті Травники в Польщі. Їх дуже часто ідентифікували за мовою як українців. Серед багатьох завдань, які вони виконували, був зовнішній периметр охорони концтаборів. Це ще один неприємний момент в історії України і «Аушвіц».
Другий момент – провести ґрунтовні наукові дослідження, щоб дати конкретні відповіді на такі питання. І в першу чергу, це не скільки наші архіви, не скільки збирання експонатів серед тих людей, які ще залишилися живі, або були живі 10 років тому назад.
Читайте також: Його знайшли живим серед 1200-ох бездушно розстріляних євреїв (ФОТО)
– А хто ж вони українські в’язні «Аушвіц-Біркенау»? І скільки ж їх було?– В Аушвіці було знищено майже 95 тисяч євреїв із Закарпаття. У новій експозиції важливо також пояснити загалом особливості того, як відбувалися події Голокосту в Україні, де було вбито майже третину європейських євреїв. Наступна за чисельністю категорія це були полонені. На кому вперше використали газові камери? Це були радянські військовополонені. Друга категорія в’язнів – це цивільні робітники, які тікали з примусової роботи, як українка Анастасія Гулей, яка двічі тікала з примусової праці і потім потрапила в «Аушвіц». Третя категорія – ОУНівці. Вони осібно трималися. Добилися, щоб трикутник «політичні в’язні» був зі знаком «У» (а не росіянин чи поляк). Вони чітко себе ідентифікували. Тому їх в часи війни було чітко пораховано. А примусових робітників і військовополонених – ні, бо вони були розчинені.
Чітко сказати, скільки було українців, громадян із сучасної території України, ми не можемо, і це стосується всіх нацистських концтаборів. України як держави тоді не було, і це для української науки одна з найбільших проблем. Наші історики не мають можливості провести роботу, перевірити персональну картотеку в’язнів і порахувати, скільки ж там було саме з України. Це велика наукова методична проблема.
У Радянському Союзі довгий час ця тема була заборонена. З кінця 50-х років стало можливим говорити про концтабори і про героїв, учасників як борців з нацизмом. Ця тема і зараз мало вивчена. Спитайте, скільки дисертацій написано: може 1-2. В наших архівах документів нема. Закордонні документи малодоступні.
– Нещодавно міністр закордонних справ Польщі заявив, що визволяли «Аушвіц-Біркенау» українці. Перед тим говорили про те, що Росія «монополізує» цей історичний факт. Як було насправді?– Це питання політичне. Це такий «тролінг» польського міністра закордонних справ на претензії російського уряду брати участь у пам’ятних заходах. Це сучасна політика.
Ви знаєте, яка структура Радянської армії. Там були всі. Після того, як Перший український фронт пройшов і поповнився за рахунок мобілізованого населення України, в його складі перебувала велика кількість українців. У деяких окремих частинах до 80 відсотків. Але, хто був саме в цій дивізії чи в цьому полку, який перший вступив на територію «Аушвіца»... Це треба піднімати списки іменні цієї частини, і рахувати, хто там був. Зараз це практично нереально зробити, оскільки українські дослідники не мають доступу до цих архівних документів Міністерства оборони Радянського Союзу. Усі документи війни зберігаються там, в Подольську, під Москвою. І це не значить, що ти отримаєш документи всі про частини, з’єднання, які ти забажаєш. Більшість із них до сьогоднішнього дня засекречені і не даються на опрацювання дослідникам. В архіві Міністерства оборони України майже немає документів часів Другої світової війни.