"Робота української артилерії – це єдине, що унеможливлювало оточення у Дебальцеві. Так як режим припинення вогню виконуємо лише ми, російсько-терористичні війська успішно користуються мовчанням наших гармат і продовжують оточувати українських військових.

І це повністю в їхньому стилі – російська армія може виграти битву лише якщо поставить перед собою жінок, заховає «Гради» на дитячих майданчиках, чи стрілятиме лише тоді, коли їй не зможуть дати здачу. А в чесному бою перемагати вони не вміють.

Думаю, в цій країні мало хто вірив, що буде інакше – скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться. Скільки не домовляйся з терористами, вони все одно зроблять так, як вважають за потрібне.

Фактично вони нам залишають два сценарії розвитку подій:

1. Продовжити воювати на повну силу, щоб утримати Дебальцеве. Але, тоді Кремлівська дипломатія і пропаганда зробить усе, щоб повісити вину за зрив нових домовленостей саме на Україну.

2. Не воювати, не порушувати режим тиші, але вивести людей з Дебальцева і зберегти життя.

Зрозуміло, що ні перший, ні другий варіант не є прийнятним на 100%. Зрозуміло, що ні Рада Безпеки ООН, ні лідери Франції та Німеччини не змусять замовчати російську артилерію. Рішення треба буде приймати нам і це буде дуже непросто. Але, за нас це ніхто інший не зробить.

На мою думку, уся ура-патріотична риторика про те, що ми утримаємо Дебальцеве, що це наш Сталінград – не вартують тисяч людських життів. Так само як і зруйнований Донецький аеропорт не вартував життів наших кращих бійців."

Пане Президенте, в Конституції написано, що людина, її життя та здоров’я є найвищою цінністю у державі. Тому, нам потрібно думати в першу чергу, щоб зберегти людей. А залізничний вузол – підірвати, замінувати усі залізничні шляхи, мости, лінії електропостачання, щоб терористи не могли користуватися транспортною логістикою і покидати місто. Бо воювати нам ще довго, а кожен патріот, досвідчений офіцер набагато цінніший за будь-які штучні символи патріотизму."