Тоді якраз угорці окупували Закарпаття, і 1937 року ужгородська василіянська гімназія в повному складі була переведена до Бичкова — так Микола автоматично став гімназистом. Рівень викладання в гімназії був значно вищий, та вчився майбутній мер там недовго, бо 1939 року угорська окупація дісталася села, гімназію ліквідували, а учні були змушені кілька місяців сидіти вдома.1939—41-го Руснак з іншими сільським хлопцями працював на лісопосадках (сіянцях, як тоді казали). А потім в Лузі організували мадярську кооперацію, яку називали “Ганьдя”, тобто “мураха”, і директор школи запропонував кандидатуру Миколи на посаду учня. Так він потрапив до торгівлі, хоч і ненавидів її страшенно. 

Але мама хлопця уклала договір, тож він мусив працювати день і ніч за мізерну плату.♦ Микола РУСНАК (крайній справа) на суботнику в Боздоському парку Ужгорода.1944 року в Рахові Микола здав іспити на помічника завідуючого, після чого почав отримувати першу пристойну зарплатню, за яку одразу справив собі костюм. Коли ж радянська армія увійшла до Рахова, Микола вже заві­дував у Бичкові магазином.Одразу після війни в Лузі організували споживче товариство, головою якого односельчани обрали молодого Руснака. Оскільки роботи було дуже багато, його навіть після війни не відпустили пройти військову службу — просто ніким було замінити. У 1947 році хлопця обрали депутатом окружної ради, головою бюджетної комісії, але основною роботою залишалася торгівля. Він працював головою правління Великобичківського сільського споживчого товариства, завідував Рахівським окружним відділом торгівлі, потім довгий час був головою правління Рахівської райспоживспілки. Останнє місце роботи було особливо важливим, бо вже за підсумками трьох кварталів команда пана Миколи завоювала перехідний союзний прапор і величезну на той час премію — 50 тисяч рублів. Журнал “Советский Союз” у 1959 році навіть присвятив зразковій роботі Рахівської споживспілки цілих чотири сторінки.Очолював «Закарпатліс» та «Курортторг»Як же Микола Руснак опинився в Ужгороді? Пізніше він згадував, що якось його викликали в обком, де і пропонували, і просили, і погрожували, і нарешті вмовили змінити місце роботи, мовляв, “чого в тому Рахові окопався?”. Їхати до Ужгорода Микола відверто не хотів, бо любив свій район, знав усі рахівські села та їхніх мешканців. Але всі навкруги радили спробувати себе на іншій роботі — і він пішов працювати начальником управління робітничого постачання тресту “Закарпатліс”, який тоді об’єднував меблеві фабрики, лісокомбінати, лісопильні та 3 хімзаводи.

На той час перспективний чиновник уже був одружений, взявши за дружину дівчину з-під Виноградова. Її в числі групи з близько 15 осіб як випускницю мукачівського технікуму направили до Рахівської райспоживспілки на роботу. Але родину пан Микола перевіз до Ужгорода не одразу, а лише тоді, як сім’ї дали житло.♦ Універмаг «Україна» і проспект 40-річчя Жовтня (нині — Свободи) будували при М.Руснаку.Власне, у “Закарпатлісі” він працював не дуже довго, бо вже в 1961 році, коли в Ужгороді створили нову організацію “Курортторг”, погодився на пропозицію очолити цю установу. “Курортторг” займався забезпеченням санаторно-курортних та туристських закладів продуктами харчування. 

Ця система була дуже вигідною для області, оскільки для неї централізовано виділяли фонди м’ясо-молочних та інших продуктів (у ті часи Закарпаття не дуже добре постачалося продуктами). Для початку передали кілька десятків магазинів та ресторанів в обласному й районних центрах. В Ужгороді “Курортторгу” належали 2 великі гастрономи на нинішніх площах Корятовича та Петефі, ресторани “Верховина” (“Корона”) та “Київ”. Із часом було збудовано їдальню “Молочарня”, відкрито ресторан “Скала”, магазин “Променисте” із дегустаційним залом закарпатських вин (вул. Корзо), магазин “Карпати” та інші. Крім того, “Курортторг” організовував відпочинок туристів-“дикунів”, тобто тих, котрі не мали путівок до санаторію і котрих влаштовувало проживання в пансіонатах та наметових містечках. Було збудовано пансіонат у с. Невицькому, відкрито торгпідприємство “Дубки”, потужний автопансіонат “Форель” у зоні санаторію “Синяк”, на Синевирському озері та інші.Універмаг «Україна» і набережна без «туалетних» запахівПаралельно Микола Руснак став депутатом міської ради.

 Оскільки голова виконкому обирався тоді саме з-поміж депутатів, одного дня його терміново викликали в обком партії, де повідомили, що рекомендують на посаду голови виконкому Ужгородської міської ради. Так і вийшло, що 20 березня 1965 року він став новим міським головою Ужгорода.За часів роботи на цій посаді була відремонтована Ленінградська набережна (нині Незалежності), реконструйована площа Возз’єднання (нині Петефі), добудований проспект 40-річчя Жовтня (нині Свободи), закладена нинішня площа Кирила й Мефодія, побудований універмаг “Україна” й дуже багато іншого.Саме Микола Руснак приймав від автоуправління готове приміщення автовокзалу, який до того нагадував стару сільську хату. 

Багато чого зробили й на площі Б.Хмельницького, де здавна був величезний котлован. Засипати його ґрунтом коштувало б дуже дорого, приблизно 17 тисяч рублів (це притому, що на рік на благоустрій усього міста виділялося лише 20 тисяч). Та якраз тоді почалося будівництво контрольно-пропускного пункту “Ужгород” на словацькому кордоні, і для того будівництва потрібно було викопувати й вивозити ґрунт. 

Місто поставило умову — вивозити землю лише в котлован, в який у підсумку помістилося аж 40 тисяч кубометрів ґрунту. Так без єдиної бюджетної копійки вдалося зробити цю площу рівною, висадити дерева, створити газони, довести до завершення будівництво готелю “Ужгород” тощо.Дуже важливим для Ужгорода було в ті роки і будівництво каналізаційного колектора на набережній Незалежності. Раніше нечистоти зі старої частини міста стікали безпосередньо до річки, над якою постійно стояв страшенний сморід. Тоді ж силами міста провели каналізацію по всій довжині набережної, тож гуляти нею стало значно приємніше. При цьому зберегли всі липи та троянди.Також дуже нелегко далося відкриття дитячої поліклініки на нинішній вулиці Боженка. 

Там був житловий будинок на 27 квартир, жильці яких звільняти помешкання не хотіли, бо замість чехословацького будинку з великими кімнатами і високими стелями їм пропонували звичайні сучасні квартири. Але ця будівля просто ідеально підходила під поліклініку: в центрі Ужгорода, простора, зручна, а в місті на той час була лише одна лікарня. Власне, проектування нового лікарняного комплексу й будівлі університету на так званому “БАМі” також відбувалося в часи головування Миколи Руснака. 

Тоді довго не могли вирішити, в якій частині міста слід це все побудувати. Керівництво університету наполягало, аби головний корпус розміщувався поруч зі стадіоном “Авангард”, але для того потрібно було знести близько 40 приватних будинків, які там розміщувалися. Зрештою, компроміс знайшли, й комплекс почали зводити на горі, де здавна були виноградники.Після роботи в Ужгородському міськ­виконкомі Микола Руснак упродовж 16 років працював завідуючим відділом цін Закарпатського облвиконкому. А на пенсії підробляв черговим в приміщенні ОДА. Ніхто навкруг тоді й не знав, що сивий дідусь-черговий був колись мером Ужгорода…