Діти залюбки відвідують писанкарські майстер-класи. 

В Ужгороді майстер-класи з виготовлення писанок для дітей щороку влаштовує викладач художнього інституту Роман Пилип. За ці роки захистив дисертацію, здобув науковий ступінь кандидата мистецтвознавства. Напередодні Великодніх свят кілька днів присвячує давньому заняттю українців — писанкарству. Розкриває основні технічні прийоми, демонструє візерунки, які здавна використовували в Карпатах для оздоблення великодніх яєчок.

Однак нинішній рік особливий. Якщо раніше в науку приходили жителі обласного центру і довколишніх сіл, то нині вперше — з-за меж області. Прибулі з Донецької й Луганської областей захотіли долучитися до одного з найдавніших християнських звичаїв відзначення Великодня.

…Понад два десятки дитячих голівок схилилися над столами. Матусі, щоб діти почувалися впевненіше, допомагають — так візерунок виходить гарнішим. Після цього яєчка викупають у кольоровій фарбі, виплавлять із них віск. Коли з-під зафарбованої однотонної поверхні проявляться лінії первісного малюнка, відбудеться народження справжньої писанки.


За диво-перетвореннями стежать восьмирічний Лев Вільчік разом із мамою Ганною. Вони з Донецька, в Ужгороді понад півроку.


«Ми сюди приїхали разом із чоловіком, двома дітьми, дідусем і бабусею, з собаками і кішками», — розповідає вчорашня донеччанка.


Матуся восьмирічного Лева хотіла б продати квартиру в Донецьку і назавжди перебратися на Закарпаття. А її син мріє повернутися в місто, в якому залишилися друзі. «Там тепер війна, тому туди не можна», — по-дорослому розмірковує він. Ужгород, до речі, йому теж подобається, і в новій школі знайшов собі товаришів.

Пані Ганна поки що без роботи, та планує влаштуватися на медичний факультет Ужгородського національного університету, бо раніше працювала в Донецькому медуніверситеті.

В іншій кімнаті оволодівають навичками мотанки. «На яєчко наноситься клей, а потім на його верх слід акуратно намотувати нитки, коло за колом. Все треба брати натуральне, з льону», — розповідала третьокласниця Олександра Ясінська. Вона одна з небагатьох з Ужгорода. «Я все робила сама», — хвалиться.

Юному Данилові Соломіну вдалося рівненько покласти на яйце ряди льняної нитки — і теж радіє. Поряд за сином спостерігає батько Євген.

— Ми приїхали з Луганська, і вже подружилися з іншими переселенцями. Спілкуємося через Фейсбук, де є група «Український Донбас на Закарпатті». Прочитуємо найсвіжіші оголошення і збираємося час від часу, — розповідає пан Євген. — Вдячні організаторам майстер-класу, які займаються з нашими дітьми, допомагають забути жахи воєнного Донбасу.

Соломіни в Ужгороді винаймають квартиру, та не скаржаться на життя, а пан Євген як журналіст, кореспондент центральних українських каналів, розкриває на телеекранах справжні обличчя бойовиків.

«Ви хоч раз глянули б у їхні очі — висновки зробили б для себе однозначні. На жаль, дуже невтішні», — констатує він.

Юні Данило, Лев, Олександра і всі інші невдовзі смакували величезним тортом. Його з понад 100 білків і жовтків, які видув із середини яєць Роман Пилип, спекли організатори майстер-класу. Тож користь від писанкарства була подвійною.

Прощаючись, матері разом із дітьми дякували викладачам — Романові Пилипу, вчорашнім випускницям художнього інституту в Ужгороді Ксенії Рибалко та Жужанні Гайдош за науку писанкарства.

Так у вихорі буднів і свят нормалізується життя вимушених переселенців із Донбасу. Дедалі більше інтегруючись у закарпатський культурний духовний простір, вони вже бачать тут свою малу батьківщину.