Петро Сова у книжці "Прошлое Ужгорода" писав, що євреї в Ужгороді вперше згадуються в переписі далекого 1690 року. Тоді в містечку проживали всього кілька родин, голови яких торгували пивом, горілкою і медом. В переписі 1768 року євреїв в Ужгороді вже 93, а до кінця XIX століття їх було вже 2500, що для тодішнього Ужгорода дуже багато. Петро Сова писав, що євреї приїздили до нас в основному з Галичини, що серйозно непокоїло тодішню владу. У 1806 році був навіть прийнятий королівський указ, який забороняв "іноземним" євреям заїжджати до Угорщини без спеціального дозволу.

Це однак не впливало на євреїв, котрі вже прижилися в Ужгороді, зайняли нішу в торгівельній сфері міста і почали розбудовувати свою соціальну і релігійну інфраструктуру. Саме вони першими відкрили в 1792 році школу для дітей та побудували у 1794 році першу синагогу (вона стояла на місці корчми і згоріла у 1907-му). Власне, на той час потреба в цій синагозі вже й так відпала, бо у 1904 році община ортодоксальних євреїв-ашкеназів вже звела у місті новий величезний молитовний дім. Для цього, як пише Петро Сова, міська управа віддала общині "цінну прибережну ділянку" на Новій площі. В жодних доступних нам матеріалах не збереглося даних про те, коли ж розпочалося будівництво синагоги, відомо лише, що до того, як почати зведення, єврейська община за власний кошт продовжила укріплення берегів Ужа кам'яною стіною вздовж того місця, де мала знаходитися майбутня синагога.

Її проект розробили архітектори Дюла Папп (угор. Papp Gyula) та Ференц Саболч (угор. Szabolcs Ferenc). Збереглися також імена тих, хто проводив оздоблювальні роботи: працював із керамікою, вітражами тощо. Стиль будівлі визначають, як неомавританський, а все через неймовірну ажурність кожної лінії будівлі. "Вона була справді дуже красивою, – пригадує нині донька Петра Сови Світлана Совіна. – Я дитиною гуляла біля неї і завжди дуже хотіла потрапити всередину, бо люди розповідали, що вона й зсередини дуже красива. Але не євреїв до неї не впускали, тому вперше я туди потрапила вже тоді, як цю будівлю перебудували у філармонію. Пам'ятаю, батько, як перший повоєнний мер Ужгорода, казав, що така красива будівля не повинна пустувати. Певно, через це їй пізніше і змінили призначення".

Після війни до Ужгорода й справді повернулося дуже мало з тих євреїв, котрих вивезли з міста під час Другої світової війни. Кажуть, кілька сміливців таки спробували захистити свою синагогу, прийшли до її стін з вимогою не забирати від общини молитовний дім. Однак їх, звісно, ніхто не послухав. У 1947 році найкрасивіша будівля Ужгорода, синагога, розрахована на 900 людей, перейшла у підпорядкування Міністерства культури УРСР.

Точно невідомо, в якому році розпочалася докорінна реконструкція приміщення (завершилася вона у 1957-му), яка, скажімо чесно, позбавила будівлю чи не всіх її зовнішніх архітектурних "фішок". Якщо зникнення зірки Давида з фасаду ще можна пояснити, то навіщо взагалі забудовували глухою стіною ажурний балкон, який був головною окрасою будівлі – незрозуміло зовсім. А чим заважав новій філармонії унікальний напівпрозорий купол з мозаїки на даху колишньої синагоги? А колоритні арабо-мароканські декорації на даху? Все це збили, зняли і понищили, зробивши будівлю більш строгою (мабуть, як і личить серйозній радянській установі – філармонії), але і більш нудною.

На додачу до цього у 1974 році поруч із старовинною будівлею звели нову частину філармонії – звичайну радянську "коробочку", яка з'єднується з колишньою синагогою дурнуватим коридорчиком. Нині цей коридорчик виходить якраз у те місце, де у колишньої синагоги знаходився балкончик. Колишній ажурний балкончик нині поділений на два поверхи: нижній – це коридор, який з'єднує дві частини приміщення, верхній – це приміщення, де знаходяться труби органу, встановленого у 1974 році. В жодному з цих приміщень немає і сліду настінних розписів, надписів чи зображень зірки Давида.

Та це й зрозуміло, адже всередині синагога теж зазнала дуже серйозних втручань. Колись це було одне величезне приміщення з балкончиками обабіч, де молилися жінки. Натомість у 50-х його переобладнали на двоповерхове з вестибюлем на першому поверсі та концертною залою на другому. Незмінним тут лишилося хіба розкішне оздоблення під стелею. Якщо підняти голову догори, можна навіть побачити старовинний мозаїчний купол, банально закритий зверху бляхою.