«Ідея створити партизанський загін виникла після того, як ми побачили, у якій жалюгідній ситуації перебуває наша армія, – розповідає Іван Белецький. – Хлопці, які були на Майдані, а з ними інші справжні патріоти України, щойно розпочалися події в Криму, прийшли до військкоматів. Але взяли не всіх. Десь 40 наших активістів уже поїхали на кордон із Росією, стільки ж залишилося тут. Ми не просто просимо – ми вимагаємо від військових взяти нас на збори, провести бодай якісь мінімальні навчання! Однак бачимо, що така ініціатива їм не цікава, бо вони за ці роки звикли нічого не робити й отримувати за це гроші. Армія просто розлінувалася».
Хлопці, яким відмовили військкомати, вирішили не сидіти склавши руки. Тож на одному зі зборів громади було оголошено про створення партизанського загону. Серед причин його створення – активізація діяльності проросійських груп на Закарпатті, існування яких підтверджує чимало фактів.
Загін не має жодного стосунку ані до загонів Самооборони, ані до Правого сектора. Його кістяк – близько сорока патріотично налаштованих ужгородців, яким від 17 до 52 років. Керівником на зборах обрали Богдана Цебрика. Кажуть, він хоч і не є фаховим військовим, має якості лідера і неабиякий авторитет у партизанів.
«Серед наших добровольців є хлопці з багатим військовим досвідом, тому вирішили, що вони й будуть нас тренувати. Збираємося двічі на тиждень в Оріховиці, поблизу полігона. Найважче, звісно, дається фізична підготовка: бігати і стрибати – це явно не для нас», – сміється Іван Белецький.
Власне, спортивні якості для партизан, кажуть, не найголовніше, бо головним захистом для них мають стати наші гори.
«Під час занять вчимося насамперед умов ведення бою в гірській місцевості, вивчаємо карти, стріляємо. Вогнепальної зброї не маємо, тому використовуємо пневматичну. Нещодавно говорили з прикордонниками – пообіцяли повести нас на полігон. Приєднатися до сформованої групи може всяк охочий. Для цього досить зв’язатися телефоном 050-971-34-81».
То для чого ж Закарпаттю партизани? Іван Белецький пояснює: на випадок несподіваної висадки російського десанту. Мовляв, якщо чужинцям закортить узяти Ужгород, а військові не встигнуть зреагувати, партизани знатимуть, що мають терміново з’явитися в заздалегідь обумовленому місці і діяти за продуманим планом.
«На жаль, ми не можемо розказати всього, що напланували. Поки що у військкоматі нас запевняють: якщо почнуться реальні бойові дії – видамо вам автомати. Але ми в це не віримо, бо першим ділом росіяни, ясна річ, заблокують доступ до зброї. Доведеться, мабуть, воювати підручними засобами – як ми це робили на Майдані».
Закарпатські партизани погоджуються: такий розвиток подій навряд чи можливий, тому розглядають й інше застосування набутих навичок. Іван Белецький, зокрема, вважає, що загін має вирушити на східні або північні кордони України – допомогти гвардійцям та мирним жителям.
«Мої побратими з Майдану, які записалися до лав Національної гвардії, розповідають, що досі ходять у тому одязі, в якому приїхали з дому. А в автоматі мають всього по кілька патронів. На самому героїзмі проти сучасної російської військової техніки протримаються в кращому разі 10 хвилин. Ситуація дуже складна, тому такі загони, як наш, потрібні, як ніколи».
Тетяна Літераті, Старий замок "Паланок"