Іван Васильович Доробан народився 12 червня 1934 року, у Рахові. Він був першою дитиною українця Василя Доробана та угорки Емми Барон.
У 1944 році закінчив чотири класи народної школи на угорській мові. В дитинстві добре володів німецькою. Незабаром до Рахова зайшли радянські війська, і до осені 1945 ніхто до школи не ходив. У 1946 р. довелося йти в українську школу, знову до четвертого класу, починаючи науку з алфавіту. На той час Іван вже непогано малював.
У шістнадцять років Доробан став чемпіоном Закарпатської області з перегонів на лижах (18 км).
У восьмому та дев’ятому класах Іван Васильович працював лаборантом у школі, виготовляв муляжі для уроків біології. Десятикласником влаштувався на роботу креслярем на картонну фабрику, що в Рахові.
Перший, найбільш суворий його учитель – мама Емма Барон. Вона була швачкою. Коли син почав активно займатись живописом, вони об’єднали свої майстерні. Нерідко мамині полотна, інколи пошиті на замовлення сукні, мали на собі відбиток синових фарб.
За бажанням матері у 1953 році Іван Доробан поступив до ветеринарного інституту. Та провчився усього вісімнадцять днів і залишив, бо його перевели на зоотехніка, яким він зовсім не бажав бути.
Творчою підготовкою виявилася для нього армійська служба. “Мертвий час” використовував для малювання і невдовзі став військовим художником. Після двох місяців роботи І.Доробану дозволили самостійно писати портрети вождів пролетаріату та членів ЦК. Портрети маршалів розповсюджували по всьому Прикарпатському воєнному округу.
15 грудня 1955 року І. Доробан був демобілізований. А наступного, 1956 року, всіх офіцерів запасу відправили до Угорщини для придушення революції. Повернувшись з армії І. Доробан влаштувався вчителем малювання та заступником директора по господарській частині в одній з Рахівських шкіл.
Влітку, коли ще тривали ремонти, до навчального закладу приїхали художники з Ужгорода З. Шолтес і Й. Бокшай. Незабутнє враження залишили вони в пам’яті Івана Доробана. Щодня вирушали на пленер в гори. Кожен з них старався підійти і підказати, щось корисне старанному учневі. Особливо близько тримався біля З. Шолтеса і А. Кашшая. Їхня техніка, почерк робіт подобались йому найбільше. Відтоді не розлучався з етюдником і горами. Надзвичайно тепло зустрічали закарпатські художники Івана Васильовича в Ужгороді, куди він неодноразово приїздив на художні збори.
На той час у Івана Васильовича була тільки повна середня освіта. Уроки малювання віддали людині з дипломом. Він мріяв поступити до художнього інституту, готувався до цього. До Львова приїхав заздалегідь, ознайомився з екзаменаційною програмою. Та, зустрівшись зі своїм другом вирішив поступити до Львівського Інституту фізичної культури. І влітку 1957 року став студентом. Хоча офіційно отримав студентський квиток спортивного вузу, та душею і тілом перебував на заняттях художнього факультету.
Перша його персональна виставка відбулася у Рахові в 1956 році. Потім всі роботи демонструвались в Ужгороді та столиці. Про те, що колись буде отримувати значні гонорари за своє мистецтво навіть не думав.
Завдяки спорту, тренерській роботі, постійним поїздкам відбулося багато його виставок в Києві, Москві, Одесі та інших містах близького та далекого зарубіжжя. Там рекламував свій рідний край, цікаво розповідав про туристичні маршрути, які бездоганно знав, оскільки працював гідом та рятувальником. Його роботи настільки полонили глядачів, що майже всі, хто мав можливість побачити місцеву екзотику на власні очі, їхали сюди. Кілька десятків туристичних груп приїжджали на Рахівщину завдяки пропаганді Українських Карпат творчістю І. Доробана.
Любов до потоків художник проявляв і в поезії. Окрім значної кількості статей, оповідань, мемуарів в літературному доробку художника є до десятка білих віршів про воду.
Доробан мав власний неповторний, яскраво виражений авторський стиль. Його твори неможливо сплутати з роботами інших художників. Малював мастихіном, а не пензликами, якими користується переважна кількість пейзажистів.
Серйозну тематичну виставку підготував у 1997 році, до 550-ої річниці Рахова. Представив більше 50 полотен різних жанрів. У рамках святкувань ювілею райцентру Іванові Доробану присвоїли звання Почесного громадянина міста Рахова – за плідну творчу працю, спортивну діяльність, за роботу рятівника, громадського діяча, який займався благодійністю (влаштовував виставки, вилучені кошти з якої особисто вручав постраждалим від паводка сім’ям).
До тридцяти років І.В.Доробан виступав на змаганнях різного рангу. Щорічно, працюючи тренером молодіжної збірної України з гірськолижного спорту (1961 – тренер дорослої збірної України, а 1968 р. до 1983 р. – молодіжної), виховав більше десяти чемпіонів СРСР. Декілька десятків спортсменів отримали звання майстрів спорту.
Навіть після закінчення тренерської кар’єри та операції на серці не полишав найменшої можливості спуститись крутосхилом на лижах. Що зими художник виїжджав на лижні курорти, санаторії. Брав участь у змаганнях ветеранів гірськолижного спорту України і займав призові місця. Також неодноразово отримував нагороди, як найстарший учасник змагань.
Його світоглядна позиція була надзвичайно гуманною. Ніколи не займався політикою. Не ставив матеріальний світ вище за духовний. Всі зароблені чесною працею кошти вкладав у розвиток спортивної школи, учні якої та їхні батьки навіть не знали про це. Тренер і не вважав за потрібне рекламувати свою роботу.
Починаючи з 1990-рр. виставки І. Доробана відбувалися не лише в Україні, а й в Угорщині та Словаччині.
Нагороджений грамотами: Міністерства ЧС – за роботу рятівника, Міністерства освіти та науки – за плідну працю вчителя фізкультури та біології, за тренерську роботу, облдержадміністрації – за розвиток культури та мистецтва, нагрудним знаком та міжнародним призом “Карпатський ведмідь” Міжнародної ради “Віжи-3000”.
У 2013 році Іван Васильович презентував широкому загалу власну книгу «Художник Карпат», а 12 червня 2014 року – ювілейну виставку з нагоди 80-річного ювілею.
А наприкінці квітня 2015 року, на 81-му році життя, серце рахівського художника з неповторним, яскраво вираженим авторським стилем, який впродовж десятиліть з великою радістю ділився духовними скарбами зі своїми земляками, дарував їм власний внутрішній світ, свій такий яскравий і різноманітний талант, перестало битися. Він відійшов у вічність, але для кількох генерацій молодих і зрілих художників краю залишився взірцем святого служіння високому мистецтву. Його велика любов до образотворчого мистецтва, якій серед іншого присвятив своє життя, житиме в його неперевершених роботах та роботах його послідовників.
Рахівська РДА