У четвер, 4 червня, в Ужгороді розповіли про черговий етап програми реабілітації учасників АТО "Подаруй тепло герою".
Іштван Цап, голова ГО "Європейський Ужгород", яка спільно з Державним самоврядуванням українців Угорщини організувала програму реабілітації для бійців в Будапешті, відзначив: "Ми маємо піклуватися про бійців, які й так вимагають від нас небагато уваги. Ми прекрасно усвідомлюємо, що наша ініціатива − це крапля в морі, тож це ще й можливість привернути увагу громадськості. Ці хлопці, які повертаються, живуть не де-небудь, а тут серед нас. Суспільство може згуртуватися, і побачити цих людей біля себе. Адже іноді багато не треба, можуть бути якісь прості речі: покличте бійця на каву, в гриби, на прогулянку, аби вони почувалися потрібними". Також очільник ГО подякував консульству Угорщини в Ужгороді, яке завжди йде на зустріч та допомагає в таких питаннях.
Власне про свої враження від поїздки в столицю Угорщини розповіли закарпатські герої Антон Гайтанжі та Микола Марчишак.
Антон Гайтанжі, кадровий офіцер: "Служу в 15-му окремому гірсько-піхотному батальйоні. Наш табір розташовувався за Дебальцево у Чернухине. На цій позиції ми були щитом для Дебальцево. Я був поранений. Така програма − це моральна розгрузка для людей, які бачили багато різних важких речей на війні. Хочу сказати, що ми були приємно вражені підтримкою українців в Угорщині. Іноді нам здавалося, що в Угорщині більше патріотів і підтримки, ніж від людей, які мешкають на Сході. Я повернувся додому і мені стало легше. Тепер такий настрій, аби поїхати на Схід і закінчити цю війну".
Микола Марчишак (в серпні минулого року потрапив у полон до сепаратистів): "Я потрапив у полон в Іловайську, і в мене після цієї поїздки наче камінь з душі впав. Таке до нас було відношення в Угорщині. У нас є багато людей, які кажуть: це не наша війна, Закарпаття далеко. Але все це так. Дай Боже, аби ми ніколи не побачили, що таке війна. Я був мобілізований в квітні минулого року, потрапив у 51-шу бригаду. Після трьох тижнів навчання на полігоні, поїхали на Схід. 26 серпня так сталося, що в Іловайську потрапив у полон. Якщо ви пам'ятаєте, то нас тоді Пацкан Валерій Васильович привіз нас Закарпаття.
Спочатку трьох бійців, а потім ще одного. Я був у штурмові групі по звільненню міста Іловайська, так сталося, що отруївся, потрапив у лазарет на базі у Дзеркальному. Псковська десантна дивізія нас оточила, почався обстріл із артилерії. Ми тоді ще взяли 10 псковських десантників у полон. Два дні пробули в оточенні, тримали оборону, ніхто звичайно не здавався, потім потрапили в полон до десантників, які навіть не приховували, хто вони. Згодом нас, полонених, перевезли у місто Сніжне. Не було знущання, коли потрапили в полон від російських військових. Але вже в Сніжному місцеві приходили і висловлювали свою думку про те, що ми робимо. Сильно з нас не знущалися ще й тому, напевно, що нас було багато − 227 полонених тільки в місті Сніжне.
А майора Сергія Фураєва, який до цих пір перебуває у полоні вже 280 днів, виводили показати місцевим, били. Далі нас вивезли за Донецьк і почали обмін на їх військових, групами по 10 чоловік обмінювали. Тоді я і ще троє закарпатців потрапили в першу партію обміну, цим звичайно, завдячую, Валерію Пацкану. Тоді дружина, і родичі Анатолія Райхеля, тримали з ним зв'язок, і вже за тиждень нас вивели, а ще через тиждень він вивільнив максима Єрмолаєва".
Наприкінці Іштван Цап повідомив, що наразі опрацьовуються ще дві групи по троє чоловік вже на наступну поїздку: "Також ми хочемо звернути увагу і на родини загиблих бійців. Яким, можливо, турбота потрібна навіть більше".
"Про Захід"