Антон Гайтанжі каже, що не сподівався на таку підтримку на Закарпатті. «Це моральне розвантаження. Коли наші повертаються зі сходу, у них це живе у голові, трохи в душі, серці, - каже чоловік. – Ми приїхали в Угорщину і побачили, скільки там українців, яка від них підтримка, які вони там патріоти!. Мені здається, що в Угорщині більше підтримки і патріотів, ніж у нас на сході. За час відпочинку ми морально заспокоїли свої душі, голови. Хочу поїхати і закінчити ту всю війну».

Микола Марчишак розповів, що їх дуже тепло прийняли, зустріли як справжніх героїв. «Багато хлопців, які демобілізовані, сподіваюся хоча б на мінімальну психологічну розгрузку, бо це потрібно,- каже Микола Марчишак. – Я був у полоні в Іловайську. Побачивши, як люди нас сприймають, на руках готові були носити, таке ставлення до себе, до того, що ти робив, ти впевнений, що це не було даремно. У нас багато людей навіть не розуміють, що відбувається на сході і кажуть, «хай вони собі переб’ються на сході». Не дай Бог, щоб хтось із вас побачив, яка це війна!».

Микола був мобілізований під час першої хвилі 10 квітня 2014 року, хлопцю принесли повістку, він пройшов медкомісію і 11 квітня зранку поїхав служити у 51-у механізовану бригаду. «Після 3 тижнів навчань на полігоні ми виїхали на схід України. Пробув до 26 серпня так сталося, що потрапив у полон в Іловайську. Я був у штурмовій групі по звільненню міста Іловайська. 10 серпня почалася операція по звільненню міста. 24 серпня нас оточили російські військові, Псковська десантна дивізія. Після обіду почався обстріл з артилерії, майже 90% техніки 24 серпня знищили. 10 псковських десантників взяли у полон. Два дні ми пробували в оточенні, 26-го дочекалися підкріплення, але у нас були великі втрати. Ми потрапили в полон до росіян, вони відкрито говорили що із Пскова, що були у Криму («зеленими чоловіками»). 2,5 доби протримали у полі, потім перевели у Сніжне Донецької області. Там вже були бійці із шевронами Новоросії, ополченія Донбасу.

 Коли були у російських військових знущання не було над нами. Коли переїхали у Сніжне приходило місцеве населення, казали нам, які ми негідники, обстрілюємо їхні помешкання. Нас досить було, 227 полонених тільки у Сніжному з добровольчих батальйонів, з різних військових частин, формувань. Інакше ставлення було до тих, у кого знайшли документи, командир артилерії 51- ої бригади до цього часу перебуває у полоні. Та, що я бачив, його від часу били, виводили показати місцевому населенню, бив його майор Фураєв. З 14 вересня приїхали так звані волонтери, зачитали список і мене разом з 73 хлопцями вивезли за місто Донецьк, 20-25 км на нейтральну територію. Там обміняли на їхніх 68 військових. Обмінювали групами по 10 осіб. Я і троє закарпатців потрапили у першу партію обміну, завдячую Валерію Пацкану (нардеп). Дослужував вже тут, зараз демобілізований»,- розповів Микола Марчишак.

Антон Гайтанжі - кадровий офіцер, закінчив Харківське танкове училище, з 1992 року живе у Мукачеві. На службі у 15-му батальйоні ще в березні минулого року. Восени прибув на територію за 8 км до Дебальцевого. «Ми були щитом для Дебальцевого, якби ми не прикривали їх, Дебальцеве постраждало б набагато більше, - розповідає Антон. - 3 лютого отримав поранення і мене вивезли звідти. Наш батальйон дуже підготований і морально і технічно, горджуся тим, що я служив основну службу саме там».

Закарпатській військові кажуть, що були у Будапешті вперше, змогли багато що побачити, відпочити, зустрітися з місцевою діаспорою. За словами Іштвана Цапа, до реабілітації в Угорщині готуються наступні військові, поїдуть туди також родини загиблих бійців.


Повідомили в Ужгородському прес-клубі