У серпні минулого року в сільраді серйозно задумалися над питанням порятунку пам’ятки архітектури й зорганізували зібрання за участі представників обласних та районних служб, причетних до справи, без перебільшення, спасіння замку.
У підсумку були прийняті і першочергові рішення. Так, зокрема, йшлося про створення ГО «Невицький замок» до складу якого обидві сільради-сусідки Невицька та Кам’яницька рекомендуватимуть своїх активістів, які займатимуться збиранням коштів на реставрацію.
Пропонувалося також вивести пам’ятку з аварійного стану, обговоривши це питання на сесіях обласної та районної рад. Голови ж самоврядних громад обіцяли закласти певні кошти у бюджет 2014 року для цієї справи. Відомі на Ужгородщині благодійники, керівники німецької громадської організації «Допомога народу України» Віктор та Валентина Крігери теж запевняли, що не стоятимуть осторонь цієї важливої справи і також допоможуть.
У якому стані нині замок, що планується тут робити, чи продовжуватимуться розкопки і, загалом, про подальшу долю пам’ятки – у розмові з керівником Невицької археологічної експедиції, президентом ГО «Невицький замок» Олександром Дзембасом:
– Олександре Васильовичу, як урятувати цю унікальну пам’ятку?
– Я вже неодноразово повторював, що проблему збереження Невицького замку потрібно вирішувати кардинально. Одним із найкращих варіантів вважаю створення історико-культурного заповідника, адже Закарпаття й досі залишається єдиною областю, яка немає жодного такого заповідника. А, отже, фахово займатися вирішенням даного питання нікому.
Зауважу, що в усьому світі існують різні системи збереження історико-культурної спадщини. Проте кожна країна обирає механізми, які відповідали б міжнародно-правовому документу «Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини», прийнятому генеральною конференцією ЮНЕСКО ще в 1972 році. Щоб не заглиблюватися в деталі, назву три основні вимоги, задекларовані документом.
По-перше, збереження автентичності об’єктів. Одразу скажу, що унікальність нашого Невицького замку ще й в тому, що автентичність тут збереглася на 90%. Таких експонатів немає навіть у Західній Європі. Будівництво споруди розпочалося ще у XIІI столітті, архітектурний ансамбль остаточно сформувався у середині XV століття. Після руйнування замку у 1644 році споруду було покинуто і припинено тут усіляку діяльність. Тобто тут усе залишилося таким, як було в ті далекі часи.
По-друге, відповідно до вимог Конвенції, до пам’ятки має бути забезпечений вільний доступ людей.
І по-третє, розглядати об’єкт не як національну чи місцеву власність, а вважати його загальнолюдською культурною спадщиною, яку ми зобов’язані зберегти для нащадків.
Повторюся, що кожна держава виробляє свої механізми, адже грошей для цих цілей ніде нема. Є один із таких механізмів, вироблений ще у колишньому Союзі, який не варто одразу відкидати. Мова йде саме про заповідник. Таким шляхом пішли, окрім колишніх республік СРСР, деякі країни Східної та Західної Європи. І там воно працює. А у нас чомусь усі бояться... Зрозуміло, що подання документів – велика робота. Але почати її потрібно було, як кажуть, ще вчора. Адже з кожним роком справді унікальна історична пам’ятка руйнується.
Заповідник – це структура, яка займатиметься і науковими дослідженнями, і розробкою туристичної інфраструктури, і маркетинговою діяльністю. Всіма цими процесами мають займатися професіонали. До того ж фахівці здійснюватимуть складні ремонтно-реставраційні роботи. А за всією діяльністю у сфері збереження пам’яток мало б спостерігати створене діюче управління охорони культурної спадщини, яке підпорядковувалося б виключно Києву. Це – такі собі Цербери пам’яткоохоронної справи, які слідкували б за дотриманням параграфів згадуваної Конвенції, Законів України тощо.
Раніше в області питаннями такого напрямку займалися спеціалісти управління охорони історичної спадщини, з часом його ліквідували, а функції були передані управлінню культури. І нині їх робота полягає у складанні паперових довідок різної звітності для галочки. Останнім часом все частіше ловлю себе на думці, що варто було б зробити перший крок і виготовити проектно-кошторисну документацію, яка й базується на археологічних дослідженнях. Адже основні роботи в цій царині зроблені волонтерами, які щороку з’їжджаються сюди з усіх кінців світу. До прикладу у мережі «Facebook» спільнота «Невицький замок» нараховує членів із 75 країн. І саме разом ми плануємо втілити в життя одну ідею, в основі якої приклад Німеччини.
І насамкінець, хочеться навести приклад одного мого товариша, мера невеликого містечка на Хмельниччині. Йому у спадщину також дістався замок. Він узяв його на баланс і почав розкручувати тему створення заповідника. Часу, грошей, сил та нервів було витрачено чимало, проте, він таки добився свого. Нині цей замок – одна з родзинок цілої області. Приклад, вартий наслідування.