Прес-секретар Мукачівської єпархії УПЦ протоієрей Олександр Монич – про Ужгородську академію та її ректора.
– Як Ви вважаєте, чому отець Віктор перейшов до УАПЦ?– Він робив спроби перейти в УПЦ–КП. Ви мали бачити фото, де він вітає Філарета квітами. Біля Філарета знаходиться Євстратій Зоря, який дуже гарно знає Бедя. Філарет не став робити ставку на Бедя і відмовив йому. Бедь перейшов в УАПЦ, і там для нього більше поле для діяльності. У нього дуже гарні зовнішні церковні зв’язки, має міжнародне співробітництво зі Словаччиною, Польщею, Чехією… Одна з останніх новин на його сайті звучить чудово: «Адміністратор Карпатської новоствореної єпархії зустрівся з представниками Вселенського Патріархату». Читаємо далі, і виявляється, що Адміністратор Карпатської новоствореної єпархії зустрівся з іподияконом якогось єпископа. Але людям впадає в очі заголовок. Він, можливо, нічого великого не робить, але знає, як це подати.
На даний момент жоден священик не затверджений письмово в його новоствореній єпархії.
– Тобто, єпархія існує тільки на папері?– Так, і не більше того. Закарпаття є багатонаціональним краєм. І збереження релігійного миру тут дуже важливо для людей. Водночас Закарпаття – це «порохова бочка» в релігійному плані. Тут є іудеї, кришнаїти, вірмени, будисти, мормони. Тут навіть було колись «біле братство». В єпархії є «Свідки Єгови», дуже багато «Адвентистів сьомого дня», дуже багато протестантів (особливо Берегівський район – це села, де більшість населення угорці, німці), всі ультрапротестантські течії: лютеранство, англіканство, кальвінізм тощо.
– У Хустській єпархії також сказали, що до Бедя ніхто не переходив.– Поки що там фіктивно існує єпархія УАПЦ.
– Є така інформація, що в 90–ті роки Бедь закривав православні храми. Це правдива інформація?– Це було на хвилі його політичного націоналізму. У нього в голові переплутані такі терміни, як «патріотизм», «націоналізм» і «фанатизм». А, може, це тільки так здається на перший погляд, може, це все продумано, це все бізнес і політика.
У Хустській єпархії є багато свідчень щодо неблагоговійного ставлення Бедя до святинь.
– Можна сказати, що Бедь – людина не духовна?– Він мало церковний, вірить якось по–своєму. Використовує Церкву у своїх інтересах. Знає, в яку обгортку «загорнути цукерку». В наш час віртуального простору можна провести дві такі аналогії: перша – ти в реальному житті можеш бути успішною людиною, займатись бізнесом, але якщо ти не присутній у віртуальному світі, то будеш ніким; другий момент – у реальному світі ти можеш бути ніким, але якщо ти дуже добре обізнаний в медіапросторі, то будеш «усім». Ці аналогії стосуються Бедя. У нього зв’язки з Польщею, Росією, Канадою…
– Дуже важлива інформація в тому сенсі, що він себе задекларував як патріот і націоналіст, але в нього є зв’язки з Росією. Як це можливо?– Дуже багато людей із Росії, переважно священики, захищались в Ужгородській богословській академії свого часу. Якщо я не помиляюсь, у РФ було навіть представництво академії. Зрозуміло, що зараз той філіал уже не існує.
– Може, і націоналізм Бедя також фіктивний?– Він дуже гарний оратор. Дайте йому публіку, стадіон… Зараз Бедь зробив із себе мученика, створив сайт свого імені. А нас, православних священиків, люди на Закарпатті звинувачують, що ми мовчимо, не пишемо офіційного протесту до влади тощо. Але все дуже не просто…
На Закарпатті дуже жива автентика. Автентика не стільки культури і традицій, як автентика свідомості людей.. Я з вами зараз розмовляю українською, а почули б ви, як ми спілкуємось удома, дуже б сильно здивувались. У нас половина слів німецького, інша частина – єврейського, французького, англійського походження.
Розглянемо Літургійну сторону Православ’я на Закарпатті. Ми молимося Богу, служимо церковнослов’янською мовою. І церковнослов’янська мова вважається тут наднаціональною. Бедь же перекладав богослужбові книги. Тому «успіх» він буде мати тільки у не місцевих закарпатців. А люди, які зараз в УАПЦ та УПЦ–КП, на 90 % – теж не місцеві.
Територія, де діє УПЦ–КП – більша, тому що вони вже тут давно. А православним на Закарпатті дуже важко. Уявіть собі людину, яка щойно знайшла Христа і почала ходити до храму. Коли людина чує, що є УПЦ–МП, УПЦ–КП, УАПЦ, «катакомбна церква» тощо, то не знає, де шукати Істину – у такому розмаїтті Православ’я. Тому для нас тут головне – допомогти людині знайти дорогу до істинної Церкви та релігійний мир.
– Ви викладали в Ужгородській академії?– Я закінчив Московську духовну академію в 2005 році. Одразу прийшов на Закарпаття і викладав в Ужгородській богословській академії з 2005 р. до 2008 р. Обіймав посаду і простого викладача, і згодом – завідувача кафедрами богослов’я, порівняльного богослов’я, сект деструктивного характеру тощо. Задумка тієї школи, що вже не в нашій юрисдикції, була добре продумана і потужна. Але проблема була в тому, що дипломи Ужгородської академії не катувались. Є такі поняття, як «ліцензія» та «акредитування». На навчання до Ужгородської богословської академії приїжджали люди з усього світу. Отримували дипломи магістрів, захищали кандидатські та докторські, тут цих науковців називали «докторами богослов’я», «магістрами», а на їх батьківщині – ці дипломи не визнавались.
Я дуже хотів викладати в богословській школі. Мені постійно говорили, що треба захищати докторську. Але я не захищався свідомо. Якось на чергове вмовляння тодішнього ректора архімандрита Віктора (Бедя) я відповів, що не хочу принижувати статус кандидата богослов’я академії. З того часу в нас почалися труднощі у спілкуванні. Останній рік мого викладання було дуже важко. Коли тобі є, з чим порівняти освітній рівень, коли в тебе самого серйозна база знань, то помічаєш усі недоліки. А я, дещо повторюсь, закінчив Почаївську і Московську духовні школі з «червоними» дипломами, захистив кандидатську.
Викладав також в Ужгородській академії протоієрей Олександр Гук, мегапотужна людина. Я його називаю «маленьким закарпатським Шмеманом». Зараз він живе у селі і просто пропадає. А був час, коли його запрошували читати курс лекцій не тільки в Ужгороді, але й у Києві.
– Яку дисципліну він викладав?– Протоієрей Олександр Гук – «універсальний солдат». Знає французьку, німецьку, грецьку, латинь. Дуже серйозний богослов. Біблеїстика – це його «козирна карта». Познайомилися ми з ним в Ужгородській богословській школі.
Повернусь до останніх років мого викладання. Отже, рівень навчання і захисту магістерських, докторських був низький. 99% документів – методички, навчальні посібники – «тягнув» на собі отець Олександр. Він сформував усю базу школи.
У нас на Закарпатті чоловік 15 є кандидатами богослов’я Санкт–Петербурзької, Московської, Київської духовних шкіл. Вони – дійсні богослови, а не фіктивні.
Тут же доводилось писати рецензії на докторські дисертації, що були написані від третьої особи. Тобто це була не просто компіляція – плагіат. Наприклад, бралася чиясь кандидатська, сканувалась, вносилися деякі правки – і цей труд приписувався, за сотні доларів, уже іншому автору, «новоспеченому» кандидату.
– Були ж розмови про плагіат.– Так, були розмови про плагіат. Докази легко знайти у бібліотеці самої Ужгородської академії. Тільки тепер ви туди так просто не потрапите… Людина, яка була депутатом Верховної Ради першого скликання і яка створила партію «Християнський рух», зазнавши краху як політик, перейшла в Церкву і дуже швидко знайшла своє «місце».
– Таким чином, це був прагматичний, а не духовний крок?– Є статті в інтернеті, можете почитати, як–то: «Великий комбінатор отець Віктор Бедь». Він грається…
Отже, відбувся Священний Синод УПЦ, на якому архімандрита Віктора (Бедя) звільнили з посади ректора Ужгородської богословської академії та передали кермо правлячому архієрею Мукачівської єпархії. Однак Бедь усе ігнорував, на жодні уступки не йшов. Потім узагалі заявив, що він – клірик Елладської Православної Церкви. Людина має мати надхристиянське смирення, щоб перекреслити всю свою колишню діяльність. Але людина з амбіціями так робити не буде.
Бедь – це чоловік, який дуже багато чому навчився у політичній школі, але духовна освіта була в нього на нулю. Він уже був архімандритом, я – дияконом, але навіть Символу віри він не знав на пам’ять. Якось під час Богослужіння, яке він очолював, сказав мені читати «Вірую», я відповів: «Я – не священик, а тільки диякон, а читати «Вірую» має священик».
Тому не дивно, що й навчання в Ужгородській богословській школі дуже буксувало, а тепер постраждало багато людей, їх дипломи не визнаються, а кожен ще й платив за навчання. Ужгородська академія – це був «проект» архімандрита Віктора (Бедя). Бедь – людина, яка постійно грається в когось. То він може бути козаком, то політиком, то навіть «Августином Волошиним». Так, він – чудовий юрист, але в церковному житті – дуже слабка людина.
Але я переконаний в тому, що отець Віктор (Бедь), як людина освідчена та мудра, знайде розумний вихід із цієї ситуації і, відкинувши політику в Церкві, буде належати до канонічної Церкви, в чому він і давав клятвенну присягу. Думаю, що в ньому переможе священик над політиком.
Мені завжди було дивно, коли архімандрит Віктор у брутальній формі ображав ієрархію та взагалі Церкву, до якої сам належав, та яка дарувала йому сан. Будучи православною за духом, чи може людина ображати братів по вірі, хто б вони не були?!
Закарпаття релігійне