За словами головного спеціаліста відділу епідеміологічного нагляду та санітарної охорони території ГУ Держсанепідслужби в Закарпатській області Оксани Бортейчук, для нашої області з трансмісивних хвороб (збудники яких переносять кровососні комахи та членистоногі) характерними є малярія, дірофіляріоз, хвороба Лайма та кліщовий вірусний енцефаліт. Їх розповсюдженню сприяють як потік мігрантів, котрі найчастіше нелегально намагаються прорватися з Азії та Африки до благополучної Європи, так і наші земляки, які їздять на заробітки або ж подорожують у різні куточки світу. Ну й вносять свою лепту природні чинники – досить теплий та вологий клімат, який останнім часом змінюється в сторону зростання температур. 

Стосовно малярії, то вона для Закарпаття в історичному плані – зовсім не екзотика. «Аж до 1960 року в області щороку реєструвалося від сотні до тисячі випадків місцевої малярії. Але завдяки проведеним широкомасштабним заходам захворюваність на неї вдалося зупинити й утримувати епідситуацію стабільною. Нині в краї раз на 2-3 роки реєструються поодинокі випадки вже завізної малярії – як серед місцевих жителів, які побували в небезпечних у цьому плані країнах, так і серед приїжджих іноземців. До речі, до ендемічних по малярії відноситься й Росія, зокрема її південні регіони та Підмосков’я, куди традиційно масово виїжджають (Ну, принайм¬ні, донедавна виїздили. – Авт.) на заробітки закарпатці. Останній випадок тропічної малярії був зареєстрований у нас у 2011-му, коли з Ліберії повернувся мешканець Міжгір’я, який працював там геологом. А перед тим у 2009-му захворів нелегал із табору для мігрантів», – розповідає Оксана Бортейчук. Оскільки «доморощених» переносників малярії у нас вистачає – із 4-х видів комарів її здатні поширювати 3, і їх торік виявили в 69-ти з 203 водойм краю, – в таких випадках протягом доби в радіусі трьох кілометрів санепідеміологи оброб¬ляють усі озера. Адже без джерела інфекції малярійні комарі не страшні, а от із появою такого хворого – дуже навіть небезпечні. Площа ж території, яка піддається дезінфекції, пов’язана з тим, що свою жертву маленькі кровопивці за теплом та запахом поту можуть відчути саме на відстані 3 км. До слова, потенційного «малярієносця» можна відрізнити візуально: на відміну від звичайного комара, він, кусаючи, хоботок ставить не перпендикулярно, а під гострим кутом до шкіри, та й на крильцях має маленькі чорні цяточки. 

А от головний лікар обласної клінічної інфекційної лікарні Михайло Поляк особливу увагу звернув на зростання кількості хворих на кліщовий бореліоз (він же – хвороба Лайма), «поставником» якого є іксодові кліщі. Щороку в області фіксується від 14 до 20 випадків інфікування, причому в різних природно-кліматичних зонах краю. Зрозуміло, що укусів кліщів набагато більше – людина не обов’язково мусить захворіти. Але ризик тим більший, чим довше знаходиться в тілі людини цей «вампір». Тому, йдучи на природу, Михайло Амброзійович радить вдягатися в щільний одяг, який максимально захищає всі частини тіла, а повернувшись додому – ретельно оглянути себе та дітей: чи не причаївся десь кліщ? Адже його укус практично не відчутний, та й сам членистоногий, доки не насмоктався крові, досить непомітний – маленька чорна цяточка, та й усе. Якщо вам не вдається видалити кліща самостійно (а «Закарпатка» колись уже писала, що зробити це можна, щедро змастивши паразита жирним кремом або заливши олією в щільно притиснутому кільці, щоб перекрити йому доступ повітря, а за кілька хвилин обережно викрутити за годинниковою стрілкою пінцетом – так, аби не відірвалася голівка. – Авт.), слід якомога швидше навідатися до медзакладу, де фахівці допоможуть із цією процедурою. Дехто, ігноруючи лікарів, сам приймає антибіотики, так би мовити, для профілактики, але робити цього не слід. Самостійно вийнятого кліща можна поставити в баночку й віднести в санепідстанцію для проведення аналізу, щоб визначити, чи заражений він. «Легковажити укусом кліща не варто, бо вчасно діагностований бореліоз легко лікується, а от занедбаний переходить у хронічну форму й загрожує дуже серйозними проблемами з боку нервової та серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату. Перші прояви зараження ймовірні вже за 3 дні після укусу – в людини підвищується температура, виникає загальна слабкість, головний та м’язовий біль тощо. Плюс характерною ознакою хвороби Лайма є мігруюча еритема. Спершу в місці укусу виникає почервоніння, його діаметр поступово більшає, аж до 20 – 30 см й вище, але в центрі воно блідіше. І ця еритема може «пересуватися» по шкірі. Але це все на початковому етапі. У кінцевому підсумку, як я вже казав, наслідки можуть бути дуже сумними», – застерігає Михайло Поляк. 

Говорив Михайло Амброзійович і про кліщовий вірусний енцефаліт, який гіпотетично можна підхопити на Закарпатті, бо циркуляція його збудника в природі встановлена в Ужгородському, Іршавському, Виноградівському, Великоберезнянському та Перечинському районах. Але востаннє це захворювання у нас реєструвалося в 1993 році, тож, сподіваємося, й надалі Бог милуватиме. 

Отже, щоб звести до мінімуму неприємності, спричинені укусами кровопивців, закарпатцям слід просто обмежити комахам «доступ до тіла». Фахівці радять, ідучи на природу, не просто одягатися так, щоб закривати відкриті ділянки шкіри, а ще й користуватися засобами, які відлякують комах. А от удома влітку незайвими будуть протимоскітні сітки на вікнах і балконних дверях. Бо поширена думка про те, що комарі летять на світло, а відтак якщо воно виключене, кімнату можна «безкарно» провітрювати, – хибна. Насправді, як уже згадувалося, вони реагують на тепло нашого тіла й запах поту, тож краще виставити їм бар’єри.