Чутки завжди є, що поробиш. Але їм не треба вірити. Звичайно, спочатку складний процес, поки всі навчаться, як працювати з новим обладнанням. Зрозумійте: нам також потрібно накопичувати певний досвід, багатьох треба навчити працювати по-новому.

Чи є якась різниця у кількості заявників на отримання візи до 23-го червня і зараз?

Ні, люди звертаються так, як і раніше. Зауважу, що ми зробили невелику новацію: тепер приймаємо клієнтів і після обіду, чого раніше не робили. Через ці зміни ми адаптували графік роботи, побачили, що треба його трохи скоригувати. А загалом, думаю, що через місяць будемо працювати такими ж темпами, як і до 23 червня.

Часто доводиться чути, що для цих візових змін обрано незручний час, адже зараз – саме розпал пори відпусток і пікове навантаження на консульства щодо видачі туристичних віз.

Звичайно, з цим пов’язані певні труднощі. Кожному туристу, який їде на відпочинок по путівці, тепер треба особисто бути присутнім в консульстві. Але це стосується тільки тих туристів, які вперше їдуть до країн Шенгену, або в них закінчується строк дії візи. Ті ж, хто відкрив візу до 23 червня, можуть без проблем їхати за нею на відпочинок чи у справах. Безумовно, для турфірм це буде певний перехідний період. Але якихось надзвичайних складнощів ці зміни не створюють.

До речі, пане Йожефе, як оцінюєте туристичний потенціал Закарпаття? І чи є бажання угорців їхати до нас на відпочинок?

Ми з керівництвом вашої області і сусідніх областей, наприклад, Львівщини, ведемо дуже велику роботу над тим, щоб пояснювати людям, що сюди можна безпечно приїхати і комфортно відпочивати. І що тут свіже повітря, приємна атмосфера, цікаві міста… Але, на жаль, через події на Сході кількість туристів із нашої країни й інших країн Євросоюзу зменшилася.

Хоча, слава Богу, вже помічаємо, що з’явилися перші туристичні автобуси. Напевно, люди зрозуміли, що сюди можна їхати. До речі, коли дружина нашого президента Герцег Аніта з паном Андрієм Садовим разом гуляли Львовом, вони спеціально показували мешканцям Угорщини, що там можна спокійно гуляти містом, і що варто туди приїхати на відпочинок.


Згідно з даними статистики, Угорщина – найбільший діловий партнер Закарпаття, зокрема по товарообороту й інвестиціях. Чи відчуваються через півтора року після Майдану зміни в інвестиційному кліматі, чи бачите бодай початок створення сприятливих умов для угорського бізнесу? І чи є в Угорщині підприємці, які хотіли б працювати в нашій області?

Якби ми не вірили в потенціал України, зокрема Закарпаття і Західної України, тоді наша країна не старалася б організувати і вислати дипломатів із торгових і економічних питань. Ми цих торгових аташе вже чекаємо, вони от-от мають приїхати. Я думаю, що в кінці літа вже будуть працювати на Закарпатті – в Ужгороді й у Берегові. Також такий торговий аташе вже є в Києві, у Посольстві Угорщини. Ми знаємо, що цим аташе є жінка, прекрасно підготовлений фахівець, чудовий дипломат. Найближчим часом я буду представляти її журналістам і представникам українського бізнесу, щоб вони знали, що вона є об’єднуючим ланцюжком, через неї можна налагодити ділові стосунки й ефективну співпрацю.

Щодо зацікавленості угорського бізнесу, то можу, наприклад, сказати, що я незабаром буду приймати делегацію українсько-угорської торгової палати із Ніредьгази. Її представники їхатимуть в Івано-Франківськ і Чернівці, щоб ознайомитися саме з кліматом для угорського бізнесу. Є таке прохання до нас з українського боку, а також інтерес бізнесменів. Вони зараз уже цікавляться Україною, і це дуже добре.

Також маю підкреслити, що бізнесмени працюють тихо і гучні слова не завжди потрібні.

А чи можна порівняти рівень зацікавленості регіонами Західної України з боку угорського бізнесу?

Закарпаття традиційно серед пріоритетних регіонів. Це зрозуміло, бо тут більше угорськомовних людей, і для угорського бізнесу це значна перевага. І це також дуже великий плюс для області.

Просто багато наших бізнесменів кажуть, що на Закарпатті складно працювати, бо тут дуже велика бюрократія і значна корупційна складова. І що набагато простіше почати справу в тій же Івано-Франківській області. Чи не стикалися ви з подібними твердженнями угорських інвесторів?

Я думаю, що Україна в цілому зараз зацікавлена в тому, аби перейняти передовий досвід, який є, скажімо, в Угорщині. Ми, як учасник Вишеградської четвірки, брали на себе зобов’язання ознайомлювати українські адміністративні структури з тими законами і правилами, які в нас працюють стосовно малого і середнього бізнесу.

Так, справді, треба спростити адміністративно-бюрократичну складову. Наприклад, в Угорщині, маленький бізнесмен звертається лише в одну установу – до одного віконця, і там усі питання вирішують. Не він вирішує, а держава замість нього займається всім необхідним. По всіх питаннях в Угорщині рухається папір, а не бізнесмен. Це велика різниця з тим, як зараз працюють в Україні. Цього ми бажаємо навчити наших українських друзів: як така система функціонує в інтересах звичайних громадян і бізнесменів.

«Навіщо стояти в чергах на кордоні, якщо можна відкрити нові переходи»

Що насамперед важливо для бізнесу? Дороги, комунікації, прикордонні переходи. Якщо не буде сучасної інфраструктури, ми це знаємо з власного досвіду, то бізнесмени не будуть їхати до Ніредьгази, чи до Кішварди, чи інших віддалених від Будапешта місць. Скажімо, магістраль М3 уже практично тут, до 2017 року вона буде на кордоні з Закарпаттям. Це величезний плюс не лише для Угорщини, але й для вашої області і країни.

Коли ми кажемо про будівництво об’їзної дороги навколо Берегова – це важливо. Збільшити чисельність прикордонних переходів – також важливо. Навіть якщо, припустимо, буде безвізовий режим, все одно кордон Шенгену нікуди не дінеться. Навіщо стояти трьом-п’ятьом чергам на кордоні, якщо можна відкрити нові переходи і створити для людей комфортні умови?

Відкрити нові переходи на кордоні з Угорщиною наша влада обіцяє вже дуже давно. Але, схоже, справа не рухається?

З нашої сторони практично підготовлений перехід Велика Паладь – Нодьгодош, добудували дорогу до цього місця. Треба в Києві приймати рішення – у Міністерстві іноземних справ, і Міністерстві розвитку – про те, що це необхідно робити. Ми знаємо, що закарпатцям, мешканцям Західної України це потрібно. Це і бізнесменам необхідно, якщо вони захочуть інвестувати у Виноградівському чи Хустському районі, їм буде ближче їхати. Вони це відчують, бо 30-40 кілометрів з точки зору логістики це вже велика різниця.

Далі, наприклад, треба розвивати перехідний пункт Загонь-Чоп, Астей – Берегшурань. Подумайте, якщо до кордону вже зараз приходить автобан М3, яким можна їхати по всій Європі, то людям, які їдуть з України, заїжджають із Львівської області, де краще переходити кордон: в Чопі чи через Мукачево, Берегово і зразу на магістраль, якою їдеш куди завгодно – у Відень, Прагу, Братиславу, Будапешт, Хорватію… Будь-куди, по всіх напрямках. Практично зараз ворота Європи вже на вашому кордоні. Це питання нових переходів уже неодноразово піднімалося. Ваші керівники кажуть, що нема грошей. Але грошей завжди не вистачає…

Tреба будувати дороги і відкривати нові КПП на кордоні. А це вже потягне за собою все решту – і інвестиції, і хвилі туристів. Треба писати, говорити, пояснювати, бо є люди, які не розуміють цієї нагальної потреби відкриття нових переходів. Кажуть: нащо ще, там є достатньо. Але цього недостатньо, треба більше! В Європі є такі кордони, де на кожних 4-х кілометрах є перехідний пункт. Та про це ми навіть не мріємо. Хай буде на кожному 12-му, 15-му, 18-му кілометрах. Але хай буде.

А нинішня влада Закарпаття розуміє, що це необхідно?

Тут, на Закарпатті, це розуміють. Бо що це означає для області? Для місцевого бізнесу і туризму транзит – це завжди гроші. От дивіться: бізнесмени їдуть в Європу, де останню ніч ночують? Або на Закарпатті, або на Львівщині. Де будуть заправлятися в останній раз? Природньо, на Закарпатті. Якщо є багато переходів через кордон, то ці села, які зараз дотаційні, вони будуть розвиватися. Це взаємовигідна справа, від цього добре всім.

Якщо політика України вже така, що вона декларує готовність відкривати ворота в Європу, то давайте зробимо це разом. У нас усе підготовлено, ми можемо йти скоріше за всіх інших. І нічого не треба вигадувати. Але… Я можу вам сказати, що європейські гроші на розвиток КПП Берегшурань – Астей уже другий рік лежать на рахунку митної служби України. Вони перераховані, але хіба хтось щось робив?

Здається, коли йшла мова про об’їзну дорогу навколо Берегова, Угорщина була готова навіть виділити кредит на її будівництво?

Так, і до цих пір готова. Але треба довести до кінця ці переговори. Ми розуміємо, яка ситуація в Україні з точки зору економіки, але треба думати наперед. Наша країна однозначно зацікавлена тільки в мирних процесах в Україні. Це аксіома №1. Мир, мир і мир. І працювати разом. Кому треба, щоб у сусідів горів дім? Нікому цього не треба. Це так просто. Тому Угорщина на цьому й стоїть. І підтримує Україну в усіх питаннях. У нас немає з Україною непорозумінь.

«Люди з окопів дзвонять, чи можна їхню дитину взяти на відпочинок»

Пане консуле, перш ніж задати наступне запитання, хотів би подякувати вам як представнику Угорщини за допомогу в організації відпочинку для українських дітей. Чи можна уточнити, як фінансуються ці програми? З урядових коштів?

До нас із таким проханням звернувся український МЗС і ми відгукнулися. Це діти, і треба старатися зробити так, аби вони не відчули, що останнім часом в Україні погіршилася економічна ситуація. Це не має на них позначитися. Хай відпочивають.

Я маю казати про програми трьох різних рівнів. Перший – коли міста-побратими приймають на відпочинок дітей із міст-партнерів. Наприклад, 5-й район Будапешта чекає дітей із Рахова, Кішварда – із Виноградова. Ця співпраця будується на рівні цивільних стосунків між містами. Це дуже важливо, якщо ми знову повертаємося до теми розвитку України по-європейськи, – щоб не чекали вказівок із центру, а самі працювали. Наголошу, що такий відпочинок дітей здійснюється коштами платників податків цих міст, і вони одноголосно підтримують ці програми, що часто обчисляються мільйонами форинтів. Це дуже важливо.

Другий рівень – для закарпатських дітей організовується відпочинок в угорських таборах. Чекаємо близько 3 000 дітей із вашої області. В цьому випадку, щоб вони могли контактувати з іншими дітьми, треба хоч мінімальне знання угорської мови, бо спілкування в таборах відпочинку відбувається по-угорськи. Ця програма фінансується урядом Угорщини.

Третій рівень – всього 700 людей, це діти і дорослі, які їх супроводжують. Чекаємо на дітей із усієї України. Це діти людей, які або загинули, або отримали серйозні поранення в зоні АТО, із сімей військовослужбовців, волонтерів, біженців. Програма фінансується угорським урядом з того моменту, як вони перетинають кордон, і до того часу, як повертаються в Україну. А організацією і координацією доставки дітей на кордон, їх харчування, ночівлі і так далі займаються громадські організації – і з нашого боку, і з українського. Це волонтерські організації, благодійні фонди, спонсори і меценати. Це дуже серйозна логістика і треба чимало витрат на те, аби доправити на кордон дітей з різних куточків України, забезпечити їх харчування, оплатити за проживання у готелях.

Oкремою програмою подбали про тих, хто не мав паспортів, а це 108 дітей і 11 супроводжуючих, – їх ми приймали на Закарпатті й оплатили їхній відпочинок. Також коштом держави Угорщина.

Це, може, й добре, бо якби в нас за це відповідали чиновники, то далеко не факт, що все вдалося б зробити так, як слід.

Хочу сказати, що все роблять звичайні люди, дітей вибирають не чиновники, а волонтерські організації. Бувають такі зворушливі моменти, що люди прямо із окопів дзвонять і питають, чи можна їх дитину відправити на відпочинок. Це реальна допомога тим людям, які її тепер потребують, як ніколи. І важлива морально-психологічна підтримка. Дуже багато українців підтримують цю справу і так створюється нове суспільство. Ось – майбутнє, це – європейське мислення.

Ви, мабуть, знаєте, що багато хто вважає, що загалом найбільше досягнення Майдану – народження в Україні громадянського суспільства…

Так. Наприклад, у цій ситуації знайшлися бізнесмени, які віддають свої готелі, щоб там діти могли безкоштовно переночувати, є підприємці, які пропонують сухий пайок чи воду для дітей, є нотаріуси, які безплатно оформляють необхідні документи, є страхова компанія, яка практично безплатно, за символічну суму страхує цих діток. Це дуже широке коло людей, які спільно працюють над втіленням однієї ідеї. І це не державна акція, а якраз робота вашого суспільства. Дуже велика робота.

І ще додам до цієї теми: минулого тижня із Закарпаття в Будапешт на лікування поїхали 5 поранених військових. Ми стараємося допомагати українським друзям і підставити плече підтримки у складній ситуації.

«Чиновник має діяти за законом і виходити з інтересів клієнта»

Пане консуле, зараз в Україні актуальна тема адміністративно-територіальної реформи, об’єднання громад. Чи зверталися до вас із цього приводу мешканці угорськомовних районів Закарпаття?

Ні, це внутрішнє питання кожної громади, ми не маємо права втручатися. І ніхто інший не має такого права. Якщо вони приймають добровільне рішення, яке піде на користь суспільству і країні, то їх треба підтримувати. Тільки не треба ставити галочки. Якщо закон має виконуватися добровільно, то так його і виконувати…

Поки що це об’єднання громад «буксує»…

Такі адміністративні реформи потребують багато часу. У нас роками проводили адміністративну реформу і до сих пір остаточно її не завершили.

Будь ласка, у двох словах, як вона проходила в Угорщині?

Також добровільно. Але об’єднували не села, а адміністрацію. А це зовсім інше питання.

Таким чином скоротили апарат чиновників?

Так, і крім того, визначили, хто і які рішення має приймати, де буде центр прийняття цих рішень. Це дуже тонка робота. Бо самоуправління – це самоуправління. А як вести адміністрацію, що фінансувати з державного бюджету чи які мають бути правила – це питання державницьке. Крім того, зараз уже зовсім інший рівень технологій. Клієнт не обов’язково мусить іти до бюрократа і щось йому пояснювати, він може написати електронного листа, викласти суть своєї проблеми і має отримати відповідь. Світ міняється, і до цього треба дуже ретельно готуватися.

Як угорські експерти оцінюють результат реформування? Вважають зміни вдалими?

Скажімо, остання реформа – створення системи єдиного вікна – зараз розповсюджена повсюди і чуємо про неї хороші відгуки. Якщо ви зайдете в якесь самоуправління, там тиша – черг нема, працівники виконують свою роботу. Люди йдуть туди, де їхні питання вирішують. Наведу приклад. Скажімо, людина оформляє закордонний паспорт і виникла потреба вибрати його у неділю. Це можливо, державні чиновники готові це зробити – за оплату видадуть документ без черги і навіть у вихідний. Якщо клієнт не хоче сплачувати це спеціальне мито, тоді в понеділок прийде і забере документ, як усі. Це – демократично.

І насамперед в інтересах людей…

Так, людина сама вирішує, як їй краще. Розумієте, треба поміняти мислення: в Угорщині те, що не написано в законі, це можна; у вас можна те, що записано в законі. Це радянський спосіб мислення…

І підхід зовсім інший. У нас державна служба означає, що чиновники служать клієнтам. Тобто коли громадяни переступають поріг державної установи, в той момент вони стають клієнтами державної служби. І до них відповідне ставлення – як на будь-якому підприємстві, де є певні загальні правила поведінки з клієнтом. Чиновник має діяти за законом і виходити з інтересів клієнта.

Треба змінити ментальність людей. Це велика робота, на яку потрібні роки. Але ми в Угорщині йдемо до цього, є гарні переміни, і люди це відчувають. Це спрощення процедур, це шанобливе ставлення до людей, швидкість, ефективність прийняття рішень, гнучкість роботи державних органів.

Mи бажаємо вам допомогти перейняти той корисний досвід проведення реформ, який уже є в Угорщині. У нас також одразу не виходило. І зараз не все ідеально, але це – процес навчання. Треба поступово відходити від бюрократії.

Про виборчий округ для угорців: «Не треба нічого вигадувати, а просто повернутися до раніше існуючої системи»

У Верховній Раді нинішнього скликання працює етнічний угорець Ласло Брензович. Чи є у вас контакт із нардепом? І чи ініціює він якісь зміни в інтересах земляків?

Я читав, що зараз він ініціює внесення окремих змін, це дуже правильно. Але дивіться, в чому різниця. У Будапешті є українська меншина, яка набагато менш численна, ніж громада угорців на Закарпатті, при цьому вона сама вибрала собі представника до парламенту Угорщини. Це не депутат, а представник української громади, який має дуже суттєві права і можливості, захищені законом. Він, точніше вона, бо це жінка, має таку ж зарплату, як депутат, але є речі, які не може робити, бо не є членом партії. Цей представник української меншини не має права голосу на пленарному засіданні, але працює і голосує на комісіях, і має право ставити запитання, відстоювати інтереси своїх виборців... Bсі закони, що стосуються нацменшин, може і зобов’язана вивчати. Без схвалення парламентською комісією, в якій представник громади українців має право голосу, не може бути прийнятий жоден закон, який хоча б трохи стосується питань нацменшин. І в нашому парламенті так представлені всі нацменшини Угорщини, незалежно від їх чисельності.

Зараз в Україні такого вибору поки що немає. Бо пан Брензович, про якого ми згадували, пройшов у Верховну Раду по списку Петра Порошенка. Так, він там працює. Але було б добре, якби в майбутньому в нацменшин була можливість прямо обирати свого представника у Верховну Раду. Це демократія: коли більшість дає меншості можливість однаково жити й працювати спільно. Дуже важливо, аби меншість могла висловлювати свою думку.

Тобто основна різниця в тому, що ця людина працює в парламенті внаслідок прямого волевиявлення громадян, люди вибрали для цієї роботи конкретно її…

Так. Раніше і на Закарпатті був округ, 72-й, де угорці могли вибрати свого представника. В 90-х роках, коли демократія була на іншому рівні, він існував, а зараз, коли демократія значно розвинулася, його немає… Іштван Гайдош і Міклош Ковач свого часу саме таким чином потрапили в парламент – прямим голосуванням. Не треба нічого вигадувати, а просто повернутися до тієї системи, яка працювала раніше, до того, як Партія регіонів у своїх інтересах змінила принцип формування округів на Закарпатті. Так вийшло, що влада помінялася, Януковича і Партії регіонів немає, але нова влада залишила ту схему, яка була до неї…

Справа в тому, що ця тема стає предметом для маніпуляцій різних політичних сил, особливо напередодні виборів, коли треба активізувати певну, часто праворадикальну, частину електорату. А як ви думаєте, чи є суттєва різниця між тим, як обраний представник угорської нацменшини до парламенту – прямим голосуванням чи за партійним списком?

Різниця велика. Пройти до парламенту за партійним списком – це зовсім інша справа, ніж мати за собою конкретних виборців, які за тебе голосували. І можуть потім казати: пане депутат а що ви зробили з того, що нам обіцяли? Це величезна, принципова різниця. Навіть філософське питання. Це означає, що є рівність між громадянами України незалежно від того, якою мовою вони говорять.

Я з вами згоден. Тільки мав на увазі дещо інше: ефективність роботи депутата. При бажанні пан Брензович і зараз може активно відстоювати інтереси закарпатських угорців, йому нічого не заважає цього робити. Незалежно від того, чи він обраний за партійним списком, чи в мажоритарному окрузі…

Так, але він іще входить і в фракцію. А ви самі розумієте, як відбувається фракційна робота і фракційне голосування. У цьому випадку він має враховувати дуже багато різних інтересів. А якщо за ним стоїть угорська громада – це трошки інша ситуація.