Мотоманевренна група у складі близько 300 бійців прибула до Миколаївки 23 березня. Командування перекинуло прикордонників із західних регіонів країни на посилення бійцям Харківського прикордонзагону.
Командир групи Костянтин Беспалько перераховує звідки родом його підлеглі: Львів, Мукачеве, Ужгород, Чернівці...
З прибуттям групи населення Миколаївки зросло вдвічі - у селі постійно живуть трохи більше трьохсот чоловік. Бійці розташувалися окремо від місцевих - в польовому таборі.
Голова Миколаївської сільської ради Володимир Сміцкий переказує чутки, які ходили селом перед приїздом прикордонників.
«Були люди, які говорили - їде «Правий сектор» , їде «Лівий сектор», якісь бандити. Ви розумієте - хтось десь щось почув», - говорить Сміцкий.
Одразу як влаштувавшись в таборі, командири групи попрямували до місцевої школи. З єдиним питанням - «Чим допомогти?». Директор школи Надія Тимошенко попросила прикордонників налагодити комп'ютери. Наприкінці минулого року педагоги перенесли техніку в інший клас. Але підключити їх не змогли.
Прикордонники розставили техніку по партах, підключили до мережі. Тепер вивчати інформатику місцеві школярі можуть не тільки по картинках.
До речі, розповідає директор, основи комп'ютерної науки діти вивчають з другого класу. Ось тільки до Інтернету школа поки не підключена. Всього в Миколаївській сільській школі - 30 учнів.
Взамін директор школи дозволила гостям ходити в тренажерний зал. Прикордонники приходять займатися і на спортмайданчик. Пробують себе і в якості педагогів - розповідають школярам про історію прикордонних військ.
Те, як вплинули гості на дітей, Надія Тимошенко розповідає на прикладі одного зі своїх учнів.
«Є у нас такий хлопчисько. Він ще маленький, щоб служити. Але йому дуже сподобалося спілкуватися з прикордонниками. І коли у вільний час приходили до нас на спортивне поле, він біг зі школи, бо прийдуть прикордонники: «Я віднесу портфель, переодягнусь і бігом прибіжу сюди», - каже директор.
На старших жителів села чекала ще більш важлива подія
Вперше за десятки років в Миколаївці з'явився повноцінний лікар - раніше тут був тільки фельдшер. Ярослав Драганчук завідує клінікою терапії у Львівському військовому госпіталі Держприкордонслужби. Разом з мотоманевренною групою він поїхав добровольцем.
Для Драганчука у сільраді відвели дві кімнати. В одній він приймає пацієнтів, в інший робить перев'язки.
«У цього ФАПі (фельдшерсько- акушерському пункті - прим. Ред.), власне, ми першу крапельницю поставили буквально позавчора. Це така подія... Ніколи взагалі такі процедури тут не виконувалися.
По-перше, забезпечення ФАПів самі знаєте яке. А, по-друге, крапельниця - це взагалі - лікарська процедура. Хоча всі звикли, що її медсестричка ставить», - пояснює доктор.
Драганчук приймає не тільки військових, а й цивільних. За три тижні до нього звернулися 25 селян. Одна пацієнтка приїжджала з Харкова - за порадою сестри, місцевої жительки. Завклініки терапії вже склав картину, чим хворіють селяни.
«Патологія досить різноманітна. Від звичайної застуди до різних хронічних захворювань. Як правило, це хвороби опорно-рухового апарату. Тому що місцеве населення переважно літнього віку. Воно просто з цими захворюваннями не може дійти до того місця, де можна знайти доктора . Їм до цього ФАПу дістатися складно, не кажучи вже про Дворічній чи Харкові», - говорить Драганчук.
Житель Миколаївки Володимир Петров звернувся до доктора зі скаргою на біль у спині.
«Укол мені дав і масаж зробив. І поправив хребець мені. Те, що треба, він мені все зробив», - розповідає Петров і додає: за процедури Драганчук не взяв ні копійки.
Миколаіївкою прикордонники не обмежилися
«Хлопці з Бандерштадт» взяли шефство над ветераном Великої Вітчизняної війни Наталією Дорошенко. Вона живе в тридцяти кілометрах від Миколаївки, в селі Відрадному. Життя Дорошенко вступає в явний дисонанс з назвою села.
Цього року пенсіонерці виповниться 90 років. Під час Великої Вітчизняної вона копала окопи, отримала статус ветерана війни. Пізніше, працюючи на заводі, втратила руку. Незважаючи на каліцтво, оформити інвалідність, а значить, і отримати надбавку до пенсії, не змогла. Дітей немає. Живе з двома сестрами - молодшій - 85, середущій - 87 років.
У дворі Дорошенко прикордонники поставили новий туалет, виклали доріжки з цегли. Відремонтували паркан, накололи дров.
«У будинку пенсіонерок є газ, але газова піч працює погано - більше тепла йде на вулицю», - розповідає старша з сестер.
Допомога прикордонників сестер радує. Але засмучує реакція сусідів.
«Скільки кляузи по селу! Чого, мовляв, тільки їх знайшли, їм допомагають. Та ми й не знали нічого. Велике дякую», - мало не плачучи, виправдовується Дорошенко.
Втім, прикордонники не тільки допомагають, а й користуються допомогою.
З Харкова до них їздять волонтери. Наприклад, допомогли закупити деякі препарати для медпункту. Не залишаються осторонь і місцеві жителі.
«Спектр послуг, якщо можна так сказати, досить широкий. Починаючи від практичної допомоги у проведенні ремонтних робіт техніки, закінчуючи продуктами харчування. М'ясо, молоко, консерви», - перераховує начальник мотоманевренної групи Костянтин Беспалько. Командир підрахував, що, в тому числі і завдяки допомозі місцевих жителів, його польовий табір може без проблем протриматися три місяці.
Скільки дійсно пробудуть прикордонники із західних регіонів на східних рубежах, залежатиме від наказу начальства. У селі бійці хочуть залишити пам'ять про себе - посадити сад. Вже викопали ямки на пустирі перед сільрадою. Залишилося дочекатися гарної погоди і посадити дерева.