Мукачівський військовий госпіталь, як більшість подібних закладів, – місце, де то впадаєш у відчай, співчуваючи тим, кому зле, то набираєшся жаги до життя, усвідомлюючи, що останнє – найцінніше. Нині на реабілітації у госпіталі перебуває більше ста осіб, переважно учасників АТО, невизнаної війни, яка вже майже два роки триває на сході країни. Серед госпіталізованих є доброволець 128-ї гірсько-піхотної бригади Вадим Зябліцев.
24-річний Вадим родом із міста Бердичів Житомирської області. Свого часу записався на службу добровольцем. Раніше ніде не служив, тому доводилося проходити інтенсивне навчання, після чого його направили на доукомплектування 128-ї гірсько-піхотної бригади. У Вадима було непереборне бажання захищати свою Батьківщину, тому те, що опинився одразу на передовій, тільки додавало сили.
У зоні АТО Вадим Зябліцев перебував півроку. Поранення отримав 11 лютого під Дебальцевим. Військовослужбовців, які заступили в наряд, накрили снаряди з артилерійської установки «Град». Під цим вогняним дощем опинився і Вадим.
♦ Вадим ЗЯБЛІЦЕВ.
«Ракета розірвалася приблизно в 4—5 метрах від мене. Вона влучила у дерево і осколки посипалися врізнобіч. Ніде сховатися, навіть часу не було обмірковувати, куди тікати. Просто припав до землі і чекав, поки закінчиться це пекло, – згадує Вадим. – Під час цього обстрілу я отримав травму голови, через що у мене повністю відмовили ноги. І лише після двох місяців лікування помаленьку почав ходити».
Вадим каже, що його часто запитують, чому записався добровольцем, однак відповіді на це запитання він не знає і досі. Має тільки одне пояснення: любить свою державу, тому не зміг стояти осторонь. З його ж слів, у зоні АТО всі були більш згуртовані, дружні, бо над кожним однаково літали снаряди. А у цивільному світі трохи інша ситуація, не всім вдається впоратися зі своїми емоціями. Та й пережите часом дається взнаки… Нині серед Вадимових військових побратимів багато тих, хто у будь-яку мить готовий повернутися на фронт – передову. Мовляв, не можуть спокійно жити, знаючи, що їхні товариші у небезпеці.
Але поки що на Вадима Зябліцева чекає реабілітація. Після перенесеної операції з видалення осколків, а відтак лікування у вінницькому та мукачівському госпіталях, він проходитиме її за кордоном.
«Вважаю, що в Україні найкращі лікарі, однак у наших медичних закладах немає такого обладнання, як у країнах ЄС, – каже Вадим. – Саме тому довгий час домагався, аби мене включили у списки тих, хто проходитиме реабілітацію в Угорщині. Там у мою черепну кістку, яка була пошкоджена осколками снаряда, зможуть вмонтувати спеціальну металеву пластину».
До слова, нещодавно Мукачівська міська рада виділила більше мільйона гривень на реконструкцію лікувального корпусу військового госпіталю, де лікується Вадим. Начальник медзакладу, підполковник медичної служби Ярема Бекер каже, що ця будівля стоїть закинутою вже 8 років, а відділення, які там знаходилися, нині функціонують у терапевтичному. Проте, зауважив Ярема Романович, цих коштів для повної реконструкції корпусу не вистачить. Тому розпочнуть роботу і надалі шукатимуть спонсорів для завершення справи.
Поряд з цим дуже активно госпіталю допомагають волонтери. Військовослужбовці та й самі лікарі відзначають їхній вклад у реабілітацію атошників. Тож не втрачаємо надії, що спільними зусиллями фронту та тилу перемога буде за нами. Гірко тільки, що вона дається такою ціною… ціною здоров’я та життя наших громадян…
Яна МИЙСАРОШP.S. Цими днями Вадима Зябліцева перевели до однієї з військових частин 128-ї гірсько-піхотної бригади, де він і очікує на закордонну реабілітацію.