У ніч з 15 на 16 вересня під четвертим гуртожитком був ажіотаж: десятки, а пізніше сотні студентів зібралися тут, щоб стати частинкою історії рідного університету. Хтось ділиться спогадами про попередні поїздки, хтось розмірковує над тим, як вперше долатиме непростий шлях — усі в передчутті чогось незвіданого та незабутнього.

Голова профкому студентів УжНУ Ростислав Головчанський зауважив, що в автобуси ніхто не сяде, поки не прослухає інструктаж, адже попереду нічний переїзд і довга дорога. Гід Орест Когут застеріг студентів від змагання за першість у підкоренні вершини, а також порадив не робити фото на обривах та бути уважними, адже безпека понад усе. Мова йшла й про правила поведінки в автобусі та під час зупинок по дорозі. Крім цього, студенти подякували спонсору, який допоміг з орендою транспорту та суттєво поберіг і без того не товсті студентські гаманці.

9 автобусів швидко заповнилися молодими ентузіастами та відправились назустріч ночі. Під час поїздки студенти знайомилися, спілкувалися, співали та ділилися сподіваннями щодо майбутньої подорожі — для когось підкорення Говерли було заповітною мрією.

Зранку всі прокинулись уже на Івано-Франківщині, о 10 год. вирушили в похід. Так склалося, що мандрівникам довелося подолати додатково 8 км, щоб дістатися підніжжя гори, проте це не стало на заваді доброго настрою.

Перед тим, як підніматися безпосередньо у карпатські гори, Орест Когут провів ще один інструктаж, наголосивши на головному: тримати теплі речі та дощовики при собі та в разі грози вимкнути мобільні телефони.

І от почалось подолання дистанції. Спочатку хвойний ліс, який чимось нагадував фантастичні фільми. Коріння дерев вилізли на поверхню, утворивши щось на кшталт природних сходів. Гірські потічки тішили слух, а мальовничі пейзажі — зір. Далі пробиралися вузькими стежками через чагарники й дісталися гори Говерлянки. Там усі зробили привал, поїли, набралися сил та вийшли на фінішну пряму. Тут чекало нове випробування: на зміну природним сходам з коріння дерев прийшли кам’яні породи.

Але те, що чекало на вершині, справді було вартим докладених зусиль!

Студентка-п’ятикурсниця Роксолана Блажівська подолала цю вершину вже втретє, тож ділиться враженнями: «Хороша компанія і чудовий краєвид надихали мене знову піднятись на найвищу точку нашої рідної України — Говерлу. Втретє підкорити вершину було вже не так страшно, адже морально і фізично ти налаштований на нелегкий підйом. Коли піднімаєшся на гору, відчуваєш себе вільним, насолоджуєшся красою навколо і чистим повітрям. Відчувати такі позитивні емоції хочеться ще й ще, тому я не планую зупинятися на досягнутому й обов’язково пройду цей шлях знову, щоб поринути в цю ейфорію».

До слова, під час сходження на Говерлу, студентам дав фору чотирирічний Клим Бойчук з Кривого Рогу, який з легкістю підкорив перлину Карпат. Витримці, силам та енергії малюка могли позаздрити чи не всі студенти!

Удосталь наситившись гірським повітрям, мальовничими пейзажами та теплим сонцем, до якого ближче тільки птахи, усі виконали Гімн України, зробили колективне фото на згадку та залишили на вершині капсулу часу.

Ростислав Головчанський розповідає: «Це було наймасовіше сходження на Говерлу! Нас було 416 осіб. Цей похід планувався ще з минулого року. Свій задум ми почали втілювати за два тижні, адже все залежало від погоди. Цього разу підкорення карпатської вершини було приурочене до 70-ліття УжНУ. Нагорі ми залишили капсулу часу, всередині якої побажання для наступних підкорювачів і список осіб, які брали участь у цьому заході. Частину вартості поїздки студенти оплатили самі, спонсори ж допомогли із рештою — надали нам 4 автобуси , сухпайки і воду. Особисто я піднімався на Говерлу вдруге. Помітив, що кожна така подорож не схожа на попередню, індивідуальна. Мені сподобалось!».

Змучені, але щасливі підкорювачі розбрелися по своїх автобусах. Позаду — Говерла, попереду — дорога до Ужгорода.

На гірську вершину підіймались не лише студенти, а й їхні старші колеги. Висота піддалася й в.о. декана математичного факультету Михайлові Повідайчику та його заступнику з виховної роботи Павлові Мулесі, який зазначає: «Для мене та Михайла Михайловича це було перше сходження на Говерлу. Для непідготовленої людини це справді важке випробування. На горі, думаю, можна посадити приймальну комісію на фізкультурний ☺.

Але в емоційному плані це дуже цікаво. Запам’яталися краєвиди, повітря і ліс. Моментами складалося враження, що ти перенісся у фільм «Володар перснів». Це однозначно запам’ятається на все життя. Окрема подяка профкому за такий організований похід: усім вистачило їжі, води, місць — усього. Додавали ентузіазму фізики, які грозилися нас обігнати. Це, напевно, допомогло видертися на вершину. На верхівці найбільше запам’яталося те, що, коли я приліг відпочити, просто наді мною пропливла хмара. Здавалося, до неї можна доторкнутися руками».

До слова, представників матфаку було найбільше — 47 студентів, в.о. декана і його заступник.

Вже о 4-ій ранку підкорювачі вершин дістались Ужгорода і вирушили ще в одну подорож — до країни снів.