Мармароси — найдавніші гори Карпат. Їх вирізняють гостроверхі пікоподібні вершини, стрімкі й скелясті схили, дуже глибокі річкові долини. Мармароси лежать на території Румунії, а зі сторони України розташовані їх північні та північно-західні частини — Чивчинські та Рахівські гори. Це найбільш цікаві за рельєфом гори. Побачите фото з гострими шпилястими схилами, різкими перепадами висот і всі заквітчані рододендроном — це з 99% вірогідності будуть саме Мармароси.
Найбільш популярний маршрут пролягає через гору Піп-Іван Мармароський (1936 м) і починається у с. Діловому на прикордонному пункті контролю. Аби вийти цим маршрутом, потрібно отримати дозвіл, бо за хребтом, на якому знаходиться вершина тутешнього Попа Івана, вже Румунія. У процедурі нічого складного немає: пишете заяву за кілька тижнів до походу, надсилаєте керівнику прикордонного загону, чекаєте на підтвердження. Далі треба буде тільки паспорт не забути, бо без нього ваш похід завершиться вже перед шлагбаумом у Діловому.
Піп-Іван Мармароський (1936 м) — настільки “видатна” у багатьох значеннях цього слова вершина, що її разом з прилеглими горами та розташованими поруч високогірними полонинами об’єднують у власну формацію — Гори Піп-Іван.
Вершина пірамідальна і справляє неабияке враження: величезна, масивна, розлога, має круті схили, гострі хребти, скелясті виступи. Попід Піп-Іваном часто таборують туристи, а на вершину ходять радіально — без рюкзаків.
Після сніжних зим довкола Попа-Івана утворюються озерця: на мапах такі не знайдеш, бо до літа вони випаровуються.
Піп-Іван. Гір з такою назвою у Карпатах дві, і не дарма кожна з вершин має уточнення — “Чорногірський” та “Мармароський”. Складнощі з назвами виникли давно: за однією з версій, безталанні топографи переплутали карпатські масиви і продублювали на Мармаросах вершини Чорногірського хребта. Тепер на мапах є Піп-Іван Мармароський та Піп-Іван Чорногірський, є навіть два Петроси: перший — гора-двотисячник на Чорногорі, другий — значно нижчий, всього 1780 м, з продубльованою назвою на кордоні з Румунією. Намагайтесь не заплутатись, плануючи свій маршрут.
{g}
До речі, популярна мандрівка на 5 днів так і зветься “Від Попа до Попа” і складається з проходження Рахівських гір (Гуцульських Альп) та підкорення першої вершини Чорногірського хребта — двотисячника Піп-Іван. Напевно це найбільш різноманітний та цікавий маршрут Карпатами, який тільки можна обрати, якщо в запасі на гори маєте щонайменше тиждень.
Коли краще йти у Мармароси?Для більшості туристів, що разом з відгулами отримують майже 7 днів вихідних, Мармароси — хороша мета на перший тиждень травня. Проте варто бути завбачливими: тут не кримський клімат, тож не чекайте теплих ночей і сухих стежок попід ногами. У Мармаросах буде холодно, мокро і навіть сніжно. Спитайте тих, хто навіть у середині травня по коліно в кучугурах піднімався на Піп-Іван, а для спуску з гори взагалі брав із собою снігоступи.
Однак кінець весни — сезон цвітіння крокусів. Дивовижна краса: схил ще майже весь білий, там, де сонечко більше гріло, трава, прилизана снігом, що сповзав у долину і неквапом танув. А поміж того всього стирчать гострі бутони крокусів. Квіти, які навіть попід заметом знайти можна, у травні вкривають і Мармароси, і Свидовець, і Чорногору. Ростуть крокуси інколи настільки рясно, що трави попід ними не видно, а від фіолету рябить в очах. До речі, зустрічаються і білі крокуси. Знаходиш такий в оточенні фіолетових — і тішишся, наче скарбу.
Проте краще у Мармароси йти не за крокусами, а по рододендрон — у червні, коли шпилясті кам’яні гори вкривають червоні і малинові квіти. Карпатський рододендрон ще кличуть “червоною рутою”. Але навіть не думайте збирати букетик — це червонокнижна рослина. Дивитись можна, чіпати — ні.
А ще, якщо дуже-дуже пощастить, в цей самий час можете знайти на схилах Мармарос нарцис вузьколистий. Квітку теж рідкісну та норовливу: вона, переважно, не росте нижче 1000-2000 метрів над рівнем моря (чи не єдиний виняток — Долина нарцисів на Хустщині).
Тож червень — оптимальний місяць для походу Мармаросами. Ще не жарко, довкола все цвіте і буяє, вже не сніжно і погода ще не дощова (бо липень у Карпатах зазвичай відзначається грозами). Плюс, до цього часу гуцули вийдуть на полонини пасти худобу: будете мати нагоду скуштувати полонинського сиру (ближче до кінця місяця) чи свіженького молочка.
Візьміть на замітку: Мармароси частково можна проїхати на позашляховиках чи УАЗах — непоганий варіант, якщо у вас небагато вільного часу, а хочеться встигнути побачити все.
Чи варто йти у Мармароси взимку?Варто! Але без теплих речей сюди — зась. Звичайна температура для зими — до мінус 10-20 градусів вночі. Врахуйте, що часу на довгі переходи у вас не буде — стемніє до 17 години, сніг глибокий — швидко не підеш. Варіанти для ночівлі є: наприклад, на полонині Лисичий стоїть містка колиба, відреставрована товариством “Карпатські стежки”. Будинок має пластикові вікна, шпарини у стінах надійно закриті монтажною піною, у колибі поставлена піч. Принаймні у 2015 році там можна було зустрічали Новий рік без остраху замерзнути посеред сніжних вершин.
У колибі можуть зручно розміститись п’ятеро туристів, проте за потреби цю кількість можна збільшити удвічі. Тільки врахуйте, що ви можете бути не єдині охочі провести там святкову або будь-яку іншу ніч. Прийшли на ночівлю, а в будиночку вже на кожній лаві по два туристи? Не хвилюйтесь: вас, звісно, з колиби ніхто не вижене, але треба буде потіснитись.
Вершинами Чивчинських гір так само проходить кордон поміж Україною та Румунією, вони теж скелясті, проте нижчі та мають більше високогірних полонин. Максимальна висота — гора Чивчин, 1769 метрів. До речі, полонини у Чивчинах дуже довгі, довші за тутешні є тільки в Гринявських горах. А полонина Палениця є найвищим плоскогір’ям в Україні.
Якщо у Гуцульські Альпи (Рахівські гори) ходять переважно з села Ділове, то у Чивчини — з Буркуту або села Шибене.
Окрім гірВершини вершинами, але дорогою на Мармароси можна зайти ще й на Ялинський водоспад — найвищий однокаскадний водоспад у Карпатах. Відкритий порівняно нещодавно, він ще не встиг стати місцем масового паломництва туристів. Може, тому що лежить майже на кордоні з Румунією, а може, тому що до нього треба йти корчами вверх, а не вимощеною стежиною попри сувенірний ринок? Хто зна. Але якщо маєте смак до пригод, обов’язково додайте його до плану маршруту — недоторкана краса водоспаду буде варта будь-яких зусиль.
Якщо обрали Гуцульські Альпи для старту маршруту, то в Діловому можна відмітитись біля Географічного центру Європи. Нічого видатного там немає — просто пам’ятний знак, кілька доладних інформаційних стендів. Зате в історію про поїздку можна буде додати: “Був у самісінькому центрі Європи!” — і показувати фотодоказ.
А в Буркуті, прикладом, можна попити мінеральної водички. Колись це був один з найвідоміших курортів, та й тепер сюди часто їздять на бальнеологічне лікування. У селі є джерела з мінеральною водою типу «Єсентукі» та «Боржомі», а неподалік — унікальне болото Висяче. “Висячим” назване, бо розташоване не в низині, а на схилі гори.
Як доїхати: Дивлячись, з якого боку йтимете. Прикладом, у Ділове зазвичай їздять через Рахів — потяг чергуючи з автобусами та приватним транспортом. Якщо дорога дозволяє, то від Ділового до полонини Лисичої можна їхати УАЗом, попередньо домовившись з водієм.
Потрапити в Буркут чи Шибене можна через Верховину.
Час у дорозі з Івано-Франківська — приблизно 4-5 годин, можливо більше (зважаючи на те, яким транспортом будете їхати).
Кarpaty.ua