Репертуар формувався з найпопулярніших народних пісень і танців, записуваних у селах та присілках самими учасниками ансамблю, а перший концерт відбувся на сцені театру 17 червня 1946 р. Бурхливі оплески публіки викликали виконувані ансамблем пісні «Гей, на високій полонині», «Ой, звідси гора», танці «Аркан», «Увиванець», «Дубкани-скакани» та інші. Впродовж п’яти років музичний супровід здійснювався трьома акордеонами, згодом – баянами і лише після цього було сформовано оркестрову групу.

В умовах післявоєнної економічної кризи учасникам колективу під час перших гастрольних виступів довелося долати чимало труднощів, викликаних післявоєнною розрухою, зокрема пов’язаних з поїздками бездоріжжям на необлаштованих автомобілях, підводах, у незручних вагонах, виступами на примітивних та імітованих сценах… А за надлюдську працю – мізерні пайки… Та долати всі біди допомагала пристрасна любов до нев’янучої краси барвистого народного мистецтва. Тож заслужений академічний Закарпатський народний хор по праву пишається відомими виконавцями, серед яких заслужені артисти України Іван Опаленик, Терезія Бартфай, Борис Єрьоменко, Віктор Даньо, Олена Поляк, Михайло Ходанич, Микола Форіш, Марія Білоєнко, Петро Куштан та інші, котрі своїм натхненням і талантом вписали золоті сторінки до історії першого професійного художнього колективу Срібної Землі.

Восени 1946-го художнім керівником і головним диригентом хору стає Петро Милославський, хормейстером – Михайло Кречко. Наступного року свій перший виступ за межами області колектив здійснив у Харкові, а потім були інші міста України, в тому числі й Київ. У 1948 році Закарпатський народний ансамбль пісні й танцю було перейменовано у державний Закарпатський народний хор, котрому в 1959 році присвоїли звання «заслужений», а у 2009-му – «академічний». За радянських часів колектив тріумфально гастролював з концертами від Карпат до Далекого Сходу, від Мурманська до Кавказу та Середньої Азії, а також у Чехословаччині, Угорщині, Румунії, Німеччині та інших країнах, несучи культуру рідного Закарпаття до далеких країв Сходу і Заходу.

У золотому фонді колективу такі вічно живі шедеври крайового піснеспіву, як «Дівчино, прощай», «Верховино, світку ти наш», «Плавле кача по Тисині», «Ой, коли я руковав», «Не пий, коню, воду», «Не рубай ліщину», «Ой, не буду, мамко, твоя», «Червена ружа трояка», «Летів пташок понад воду», «Ой, співаю не гадаю», «Горі селом іду», «Не далеко ліска до ліски», танці «Дубкани-скакани» (постановка В.Ангарова), «Тропотянка» (постановка М.Ромадова), «Березнянка», «Дробойка» (постановка К.Балог) та багато інших.

Водночас репертуар хору поступово доповнювався і збагачувався авторськими піснями М.Леонтовича, Г.Верьовки, А.Філіпенка, К.Стеценка, Г.-Ф.Генделя, В.-А.Моцарта, Б.Сметани, Ф.Шуберта, П.Ніщинського, П.Чайковського, Д.Задора, С.Мартона, М.Кречка, М.Попенка та багатьох інших вітчизняних і зарубіжних композиторів. Закарпатськими ж авторами було написано чимало пісенних творів на вірші Юрія Гойди, Василя Діянича, Василя Вовчка, Петра Скунця, Юрія Шкробинця та інших місцевих поетів, які з успіхом виконувались колективом хору. Не випадково з заслуженим Закарпатським народним хором залюбки виступав прославлений ліричний тенор, народний артист СРСР І.Козловський.

Міцний фундамент високої художньої майстерності колективу створювали такі його талановиті керівники й головні диригенти, як Петро Милославський (1946–1954), Михайло Кречко (1954–1969), Микола Попенко (1969–1986), а їхню натхненну творчу працю старанно та плідно продовжували Орест Щербатий (1986–1992), Петро Сокач (1992–1997), Зіновій Корінець (1997–2002), Михайло Вігула (2002–2006).Більше сорока років балетмейстером колективу успішно працювала талановита хореограф, народна артистка України Клара Балог, якою поставлено майже чотири десятка хореографічних творів та вокально-хореографічних композицій, у тому числі в Національному академічному ансамблі танцю ім. П.Вірського та в деяких країнах Європи і Американського континенту. Помітний слід у творчості колективу залишили також балетмейстери В.Калінін, О.Опанасенко…



Майже десяток років (з 2006-го) на почесній і надзвичайно відповідальній посаді художнього керівника і головного диригента хору натхненно працює заслужений працівник культури України Наталія Петій-Потапчук. Старання, ініціатива, творчі пошуки головного диригента сприяли тому, що в репертуарі хору з’явилися цікаві новинки на зразок «Карпатської рапсодії», музичної картини «Вечорниці», кантати-ораторії «Мати», монументального музичного твору «Реквієм», цікавого хореографічного твору «На Кичерці», захоплюючої і оригінальної вокально-хореографічної композиції «Червона ружа» та колоритної концертної програми під назвою «Бал у старому селі» та інших.

Оце поєднання вже відомих популярних творів із золотого фонду репертуару з постійним пошуком свіжих музично-хорових новинок і є, на мою думку, єдино правильним орієнтиром, який допомагає колективу задовольняти вимогливі естетичні смаки сучасних поцінувачів вокально-хорового та хореографічного мистецтва в середовищі новітньої глядацької публіки. До речі, саме до таких вдалих пошуків тісних контактів і спілкувань із сучасною публікою належать, наприклад, уже два роки поспіль організовувані концертні виступи хору під назвою «Молитва за Україну» на набережній річки Уж о 6-й годині ранку з нагоди відзначення Дня незалежності України, а також започаткована цьогорічна традиція вшанування Дня соборності України святковим концертом у глядацькому залі залізничного вокзалу Ужгорода, де, власне, перетинаються символічні шляхи єднання між Східною та Західною Україною.

Завдяки кипучій енергетиці художнього керівника і головного диригента Наталії Петій-Потапчук, всього колективу хору, його високому художньому виконавству колектив є учасником і бажаним гостем багатьох всеукраїнських та міжнародних мистецьких акцій, культурних зв’язків Закарпаття з іншими порідненими регіонами України та Європи. Він здійснив успішні гастролі до великих мегаполісів Східної України, а також до Білорусії, брав участь у Днях України в Моравії, зокрема, у фестивалі «Повернення до коренів», у святкуванні Дня міста Брно (Чехія), у ХХ ювілейному фестивалі духовної музики в м.Сніна, у відзначенні 50-річчя свята культури русинів-українців (Словаччина), у Дні духовної музики в м.Рієка, у фестивалі «Петрівський дзвін» та у концерті в м.Загреб, який відвідав президент Хорватії Іво Йосипович, у фестивалі «Підляська октава культур» (м.Білосток, Польща), у Всесвітньому фестивалі квітів у м.Дебрецен та у фестивалі «Дунокарнавал» (м.Будапешт, Угорщина), у фестивалі «Червена ружа» (м.Керестур, Сербія) тощо.

Ці та інші творчі здобутки були б нездійсненними, якби художній керівник і головний диригент не дотримувався тієї простої життєвої істини, що якість творчої праці головним чином залежить від рівня професійної підготовки виконавців та наявності в їхніх душах і серцях пристрасної любові до народного мистецтва, хорового співу.

Водночас творчий колектив подібного плану вимагає постійного оновлення талановитою молоддю. Сьогодні він сповна укомплектований професіоналами з вищою та середньою мистецькою освітою – випускниками консерваторій, музичного училища, коледжу культури і мистецтв… Відрадно, що солістом хору став колоритний, талановитий співак і композитор, народний артист України Петро Матій. Поруч з досвідченими ветеранами та представниками старшого і середнього покоління митців – народною артисткою України Кларою Лабик, заслуженими артистами України Федором Копинцем, Надією Мерцин, Надією Гораль, солістами Яною Садварій, Володимиром Гірником, Наталією Мацко у колектив влилися яскраві молоді співаки Ольга Свида, Кузьма Кохан, Василина Голянич, Мирослава Копинець, танцюристи Ганна Кохан, Юрій Балега, котрий зараз виконує обов’язки балетмейстера, та інші. До речі, за підтримки і допомоги головного диригента оркестр хору, який нині очолює талановитий молодий баяніст-віртуоз Михайло Бровді, цього року разом із солістами хорової і танцювальної груп напрацювали цікаву самостійну концертну програму, з якою вже успішно виступали в селищі Солотвино та інших населених пунктах.

Органічне поєднання досвіду ветеранів зі свіжим струменем енергії, завзяттям, наполегливістю і натхненням талановитих молодих фахівців – послідовне творче кредо головного диригента, яке у практичній творчій діяльності сповна себе виправдало. І ще одне правило — не заспокоюватись на досягнутому, бо, як писав відомий французький кінорежисер Жан Ренуар, «завжди залишатись незадоволеним – в цьому суть творчості».

Заслужений академічний Закарпатський народний хор свій 70-річний ювілей зустрічає вагомими творчими здобутками, гідно продовжуючи невмирущі традиції попередніх поколінь митців. Він був і залишається важливим осередком, чарівною перлиною духовності Срібної Землі, активним популяризатором кращих багаторічних художніх надбань наших краян, своєрідною творчою лабораторією для тих, хто самовіддано служить його величності мистецтву.

Василь ГАБОРЕЦЬ, газета "Новини Закарпаття"