У рамках проекту "Схід і Захід разом" 27 старшокласників із прифронтових територій Донецької області приїхали на Закарпаття в село Поляна, що у Свалявському районі. Тут діти ходять у звичайну сільську школу, навчаються разом із закарпатцями, спілкуються зі своїми однолітками. Під час таких бесід закарпатські учні дізналися про життя своїх нових друзів те, чого не побачиш по телебаченню.
Увесь минулий навчальний рік вони провели, ховаючись від обстрілів. Зазвичай вчилися у напівпорожніх і напівзруйнованих від тих же обстрілів класах. Хтось навчався вдома, робив уроки, і виконані завдання приносили вчителям. Ці учні пройшли свою школу життя. І тепер розповідають про обстріли, як про щось звичне. Вони повідали своїм закарпатським одноліткам, як їх змінила війна. Як спочатку, після кожного вибуху, стрімголов летіли в підвал, і як через деякий час просто перестали звертати увагу на розриви, як засинали під канонади.
Зовні діти нічим не відрізняються, але якщо вслухатися, про що вони говорять, про що сперечаються, відразу все стає зрозуміло. І не тому, що приїжджі говорять переважно по-російськи. Тут головне — зміст розмови.
Вони сперечаються про різновиди снарядів, з яких обстрілювали їх село або місто. А ще вони як ніхто радіють і цінують повсякденні речі, які багато хто навіть не помічає. Вони щасливі, що можуть спокійно гуляти по лісу, не боячись натрапити на розтяжку або міну. Раді, що можуть нарешті засинати в тиші. І тим не менше, їх тягне додому. Тому школярі запросили закарпатців до себе в гості.
СЗГ УМВС України в Закарпатській області