Сьогодні, 5 листопада, у Буштині
поховали воїна-добровольця ДУК «Правий Сектор» Віталія Бертолона (друга Булю).Він загинув на початку вересня на Дніпропетровщині, потрапивши разом з побратимом у ДТП. Вчора його тіло нарешті привезли на поховання до рідного селища.О 12-й годині священики відправили заупокійну службу на подвір’ї будинку, де живуть рідні бійця.Відтак побратими Віталія з «Правого Сектору» під жалобний марш військового оркестру та церковні дзвони пронесли на руках домовину з його тілом від будинку до центру селища. Дівчата з «Правого Сектору» посипали останній шлях друга Булі пелюстками троянд. Обабіч дороги школярі з запаленими лампадками в руках утворили живий коридор. Вони зустрічали колону вигуками «Герої не вмирають!»Близько 14-ї години у центрі Буштина, біля Обеліску Слави, відбулася громадська панахида. Попрощатись з другом, побратимом і односельцем прийшло чимало буштинців, учасників АТО з усього району, бійців «Правого Сектору», представники влади.Після молитви духовенства слово мали селищний голова Буштина Іван Паш, голова Тячівської РДА Василь Дем'янчук, військовий комісар Тячівського райвійськкомату Ігор Тищук, керівник Правого Сектору Закарпаття Олександр Сачко.
«Не важливо, як загинув Віталій, головне – що він був добровольцем і пішов захищати Україну. Саме завдяки таким, як він, ми живемо у мирі, адже вони зупинили ворога, ризикуючи здоров'ям і життям. Тому маємо пам'ятати їх подвиг, – зазначив Василь Дем'янчук і від імені всієї громади Тячівщини висловив співчуття родині загиблого бійця.«Ось уже два роки я молюся, щоб побратими та всі загиблі на фронті спочили у світлі Божої слави за те, щоб всі , сказав керівник Правого Сектору Закарпаття Олександр Сачко, – й аби якомога менше поверталося їх додому у трунах. І ще молюся за те, щоби наша земля – тяжка і солодка – не оскуділа героями, аби наші чоловіки ставали добровольцями, а їхні дружини їх підтримували. Бо ми мусимо вибороти і вимолити в Бога собі добру державу для наших дітей, мусимо її зробити такою, якою заповідали наші предки. Тоді наші діти будуть жити спокійно і будуть гордитися своєю країною. Я гордий з того, що служив пліч-о-пліч з Віталієм, і не знаю жодної людини, яка би бачила, що він сердиться або на когось образився, – великий завжди усміхнений добряк, який був дисциплінованим воїном по службі і був хоробрим у бою».Поховали Віталія на селищному кладовищі як героя – з усіма військовими почестями. Пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав.