Нещодавно, на території ромського табору в Мукачеві, був відкритий Спортивний комплекс. Його особливістю є те, що це перший спортивний зал, де можна займатися не лише фізичними тренуваннями, але й стати професійним боксером. Адже керівником та тренером є Фека Йозеф – кандидат в майстри спорту, абсолютний чемпіон України серед школярів у 2009 році, неодноразовий переможець змагань із боксу.
Спорт справа нелегка, а особливо для того, хто займається ним професійно. Коли розпочалася Ваша спортивна кар’єра? Я почав займатися спортом не у зовсім ранньому віці. Мені було 10 років. Тепер, я розумію, що починати потрібно із років 8. Але ж, важко змусити людину, щось робити. А особливу ту, яка виросла в атмосфері свободи вибору. Коли я вперше зайшов у зал, та почав тренуватися, я зрозумів, що це не моє. Більше того, мені зовсім не сподобався бокс. Однак, мій тато, який був поряд зі мною увесь час, сказав мені дуже важливу річ, з якою я йду крізь життя: «Сину, у тебе завжди є право на вибір: бути сильним та витривалим, чи просто піти у небуття з алкоголем чи цигарками». І він був правий. Я замість того, аби проживати своє життя витрачаючи на погані звички, став здоровим та щасливим чоловіком із своїми, правильними поглядами на життя.
Тобто це був Ваш батько, який наштовхнув на спортивний шлях? Саме так. Він вперше привів мене в мукачівський спортклуб «Рукавичка». Спочатку, я дуже хвилювався, і не був певний того, що на мене чекають успіхи. На той час, я відвідував ромську школу № 14, в якій навчання проводиться виключно на угорській мові. А тренери розмовляли на українській. Однак, у мене були надзвичайно привітливі та професійні тренери, які робили акцент на моєму спортивному рості. Моїм першим тренером був Генадій Ложніков, який привив мені любов до своєї справи, та, так би мовити, спортивну агресію задля перемог.
Розкажіть будь-ласка більше про Ваші змагання? Змагань було надзвичайно багато. Однак, одним із серйозних та масштабних варто виокремити чемпіонат України, який відбувся в місті Керч. Саме там, у 2009 році, я виборов 1 місце, та після цього став кандидатом у майстри спорту. Увійшовши до збірної України, я розширив своє коло знайомств у професійній сфері.Наприклад, разом на збори я їздив із відомим мукачівцем, чемпіоном світу з боксу Робертом Мартоном.Саме там, я познайомився з Іваном Ільницьким, відомим боксером «Українських Отаманів» зі Львова з яким ми вирушили на змагання до Києва. Там, я познайомився із Олександром Усиком. Думаю, говорити хто він немає сенсу. Його ім’я вже давно за себе говорить.
Наступного року, я вирушив ще раз на чемпіонат до міста Керч, де отримав 2 місце.
Наразі, Ви не боксуєте. Чому так сталося? Після чемпіонату у 2010 році, я зрозумів, що мені потрібно більше, ніж просто займатися в спортклубі. Я хотів отримати вищу освіту, яка б допомогла опанувати майстерність боксера на більш високому рівні. Я вже почав планувати свою поїздку до Угорщини, де б зміг навчатися. Однак, життя динамічне, і плани мої потрібно було трішки під корегувати. У ромів, попри те, що розвинена свобода вибору, є дуже глибока повага до своїх батьків. Я розумів, що я потрібен батькам поряд. І порадившись з батьками, ми вирішили, що незабаром я почну навчатися у вищому учбовому закладі. Але вже не так далеко від домівки. І, якщо відверто, я не дуже засмучуюся. Я вирішив направити свої амбіції в інше русло.
Ви маєте на увазі створення Вашого спортклубу? Саме так. Це чудово, коли ти можеш займатися улюбленою справою, подорожувати, отримувати нагороди. Але, коли я повертаюся додому, і бачу, що більшість ромської молоді, навіть і не здогадується, що можна направити свою енергію у надзвичайно корисну справу.
Тому прийшла ідея створити у ромському поселенні, що в Мукачеві, спортклуб. Як відомо, ідея без підтримки може і не стати реальністю. У досягненні своєї цілі, мені допомагав мій батько Фека Йосип, мої друзі із організації «Емануель» (Orphan's Promise Україна) та старший тренер по боксу в Закарпатській області – Валерій Вишньов.
Мій тато збудував приміщення для спортклубу. Голова організації «Емануель» Карл Горват, допоміг знайти кошти на закупівлю спортивного обладнання у зал. Також, він завжди сприяв у поїздках на змагання, всіляко допомагаючи нам.А Валерій Вишньов радив, як краще розмістити, так зване спорядження. Також, він був присутнім на відкритті клубу, де побажав нам успіху.
Як проходять заняття у Вашому спортклубі? Мій клуб надзвичайно молодий. Йому всього 5 місяців. Але потік бажаючих займатися у ньому все збільшується. Мені приємно бачити, як багато енергійних, активних дітлахів та юнаків приходять до мене, аби стати справжніми боксерами.
Наразі у нас існують 2 групи по 10 чоловік, віком з 8 до 14 років. Однак, є ті, які ще не диференційовані по групам. До мене звертаюся безліч діточок. І я нікому не відмовляю. Я всім даю шанс, аби розкрити свій потенціал. Але, якщо через місяць я не бачу ніякого прогресу, я пропоную цим діткам йти займатися футболом. Заняття проходять з понеділка по п’ятницю, впродовж 2 годин.
А чи займаються боксом ромські дівчата? Наразі, ні. Можливо через те, що вони соромляться. Однак, ми відкриті і для занять з дівчатами. Як я сказав, у нас є дві групи, які складаються із хлопців. Старша група вже їздить на змагання. І ми вже маємо перших переможців.
Перші змагання, на яких ми представили наш клуб, відбувся 2 місяці в Мукачеві. Наш заклад представляли 5 членів, з яких Артур Йовнаш (11 років) здобув перше місце. Нещодавно, 10 жовтня, був чемпіонат по області в м. Ужгороді, де виступив наш хлопчик Митрович Іван та здобув 2 місце.
Надзвичайно, що Ви досягли таких успіхів за такий короткий період. Які проблеми та перспективи клубу Ви б виокремили? Почнемо із перспектив. Якщо підсумувати все, що я сказав, то позитивів багато. Ромські дітки після школи, мають місце, де можуть тренуватися, спілкуватися. Ми хочемо розширюватися, залучивши нових тренерів, а можливо і тренерок. Мене одного просто не вистачає. Я маю супроводжувати, вболівати та підтримувати своїх маленьких чемпіонів. Однак, хтось має залишатися в клубі, та тренувати тих, які не потрапили на змагання.
І, наостанок. Ми зіштовхнулися із проблемою, що майже ніхто нас не запрошує на змагання. Нам потрібно самим знаходити інформацію, та представляти своїх спортсменів. Якщо ще з боксом простіше, бо мене багато хто знає, то з іншими видами спорту взагалі сумно. Ромську школу, № 14 нажаль, не запрошуються на спортивні змагання. Тому, сподіваємося, що заявивши себе, як професійний клуб, тренуючи діток із ромської школи, ми станемо ще однією командою у, так званій, Збірній Мукачева.
Ірина Миронюк, Благодійний Фонд «Розвиток»