Перший знімок – тітка з коровоюПан Микола береже дотепер свій перший пожовклий від старості знімок, який зробив 48 років тому (це була, каже, тітка з коровою). «Відчував себе фотографом із шкільних років, — пригадує. — Фотографував завжди і всюди, звик збирати все побачене у вічко фотооб’єктива». Період дитинства і юності у цієї людини, можна сказати, був мандрівним, бо вже у 3-му класі доля закинула на Донеччину в інтернат. Опісля виховувався та навчався в тітки в с.Росош Свалявського району, але школу закінчив у Дусині. Відтак у Хустському ПТУ№4 опанував цікаву професію фотографа. Відслужив армію, повернувся в Сваляву і влаштувався на роботу в Свалявський райпобуткомбінат. І тут почалося – вже за перший рік роботи зрозумів, що вибрав для себе надзвичайно цікаву спеціальність, оскільки жоден попередній день не був схожий на інший. Нині каже, що дуже шкодує, що не зберіг фотоплівки часів СРСР. Оскільки тоді багато їздив по заводах і фабриках. Нині окремі віджили своє, а фотосвідчень нема.

З розпадом Радянського Союзу став приватним підприємцем, створив фотосалон «Сюзанна» в Сваляві. Нині фотографує весілля, інші урочисті події. Але вже «цифровиком», із яким не розлучається ні вдень, ні вночі.

ФотоапаратиМає три раритетні панорамні фотоапарати на ніжках та коліщатах, які можна побачити вже хіба в кіно. Із таким колись працював у побуткомбінаті. «Вирішив зберегти для нащадків», — ділиться Микола Поцко. «Такою «гармошкою» фотографували моє весілля», — згадує мій колега журналіст Осип Лобода. Всього в колекції пана Миколи більше десятка фотоапаратів німецького та радянського виробництва (знані «Москва-5», «Любитель»). Найстаріший дістався фотографу від родички. Все це добро він нині зберігає вдома. Хоча колись «жило» в гаражі...



Старожили районуМикола Поцко, цікава деталь, навідався до всіх 112 старожилів Свалявщини. «Я звернувся у відділ соцзахисту населення райдержадміністрації, чи не могли б посприяти у втіленні ідеї. Так от, працівниця відділу зі списком у руках супроводжувала мене під час відвідин», — розповідає. Майстру вдалося увіковічити в фото більше 90 бабусь і дідусів. Хтось не хотів фотографуватися, бо лежачі, а хтось — бо рідні не дозволяли. Але були ті, що радо позували. Ракурси різні – із домашніми улюбленцями, біля печі, із піпою, молитовником. Але це треба бачити. Ці очі не забудеш ніколи. Як не прикро, але двоє старожилів із них нині вже покійні. Майстер, до речі, збирається подарувати на виставці родичам кожного із них світлину.

НагородиЗ 2009 року Микола Поцко – член Спілки фотохудожників Закарпаття, володар трьох золотих, срібної та бронзової медалей міжнародних фотосалонів, що відбувалися у Сербії, Чехії, Україні та США, лауреат численних міжнародних та національних дипломів і відзнак, учасник більше 15-ти міжнародних пленерів фотохудожників.

Роботи фотомайстра представлялися більш ніж 65 разів у міжнародних фотосалонах Польщі, Угорщини, Німеччини, Фінляндії, Боснії та Герцеговини, Словенії, Аргентини, Чехії, Чорногорії, Словаччини, Фінляндії, Сербії, Румунії, Бельгії, Франції, ОАЕ, Туреччини, Китаю і, звичайно, України. Пан Микола каже, що шукає фотоконкурси в інтернеті й просто надсилає свої світлини організаторам.

Життєве кредо«Фотографія – це частина мого життя, професія, улюблена справа. Через неї я намагаюся передати величність рідного краю, казковість пейзажу, характер людини, зупинити мить історії, почуття, емоції», — ділиться Микола Поцко. Тому не дивно, що і знаного фотографа з Ужгорода Ярослава Макара роботи фотомайстра зі Свалявщини приємно порадували. У них, каже, відчувається якийсь спокій, виваженість, і що фотоапарат побував у руках справжнього фотохудожника.

Оксана ШТЕФАНЬО.
Фото з архіву М.ПОЦКА.