Цей прес-тур став цікавим дводенним марафоном і своєрідним квестом, під час якого журналісти разом із представниками управління туризму й курортів ОДА діставалися (часом – із пригодами) до запланованих туристичних об’єктів, дізнавалися, чи є на них життя, та головне – шукали сніг і цікаву інформацію для вас. Заінтриговані? Отож, вирушаємо.

Почнемо зі східного кордону Закарпаття. Перший об’єкт – гора Драгобрат – самий високогірний з діючих гірськолижних курортів Україні. Він розмістився біля підніжжя гори Стог (вища точка - 1707м) на висоті близько 1400 м над рівнем моря. Розташування Драгобрату унікальне і щодо кліматичних поясів: тут сніг часто випадає ще в листопаді, і лежить аж до травня. Дехто, правда, знаходить затінені місцини, на яких можна кататися на лижах навіть у червні. І так і робить.

Драгобрат – найбільш розкручена туристична локація Рахівщини. До появи Буковелю ця гора поблизу Ясіня була найпопулярнішою серед любителів катання. Цікаво, що як гірськолижний туроб’єкт Драгобрат відновлений 20 років тому – до того в радянські часи тут часто «тусувала» партійна еліта, але масового туристичного буму не спостерігалося.

На відміну від уже знаменитого Буковелю, де є один власник, який розробив і втілив цілісну концепцію розвитку гірськолижного курорту, Драгобрат «розпайований» між десятками, якщо вже не сотнями бізнесменів, що набудували на горі готелі. Тому чим-чим, а цілісністю цей гірськолижний курорт точно не відзначається. Він хаотично забудований і на фоні Буковелю виглядає, так би мовити, більш диким. Хоча дехто в цьому бачить особливий шарм.

Найкрутіші схили й найцікавіші траси – ось, що вже два десятиліття насамперед вабить лижників на Драгобрат. Сюди їдуть ловити кайф від катання, а не просто провести час на свіжому повітрі. Драгобрат – це екстрим і адреналін. І починається він, до слова, ще на шляху до гори. Точніше екстремальна уже сама дорога: піднятися на вершину можна лише на спеціалізованому транспорті (на чому добре заробляють місцеві власники Газ-66 та УАЗиків). 

До речі, листопадовий паводок, що наробив біди в гірських районах Закарпаття, пошкодив також і дорогу на Драгобрат. Однак коштами власників готелів, які, логічно, не могли дозволити собі втратити прибутки, її відновлюють. На час нашого візиту спецтехніка під Драгобратом працювала і проїзд на гору було забезпечено.

Про все інше розповідати не варто – приїжджайте на Рахівщину і самі все побачите. Офіційний гірськолижний сезон на Драгобраті відкрито ще 7 грудня, тож, звичайно, снігу на горі – дуже багато. І людей, котрі від цього щасливі, також немало.


Їдемо на Захід. Ні Тячівщина, ні Хустщина не мають гірськолижних курортів, які могли б претендувати, скажімо, на інтерес туристів з усієї України. Тут є кілька гірок із витягами (наприкладі, у Велятині), але, як кажуть досвідчені лижники, тамтешні траси – для чайників. Найближчі круті схили і відомі траси – на Міжгірщині. Туди й поїхали. Ночівля передбачена в Колочаві, до якої вирішили дістатися коротким шляхом – через Вільшани. Якщо хтось захоче повторити цей маршрут – категорично не варто: дорога з Вільшан до Колочави у жахливому стані, майже така ж, як із Ясіня на Драгобрат :)

 Що ж до самої Колочави – то її оминати увагою не варто. Село, прославлене письменником Іваном Ольбрахтом у Чехії і банкіром Станіславом Аржевітіним в Україні, безумовно, треба побачити. Батьківщина опришка Миколи Шугая, оспіваного Ольбрахтом, – улюблене місце паломництва чехів на Закарпатті. А Завдяки Станіславу Аржевітіну Колочава стала бажаним пунктом у програмі ще й багатьох українських туристів.

Село – унікальне, тут неймовірно висока щільність вартих уваги туристичних цікавинок на квадратний кілометр. Вдумайтеся: на території села діє 10 музеїв, тут встановлено 20 пам’ятників, в тому числі й прекрасний монумент закарпатським заробітчанам. Цікавить війна – можете забратися під землю й роздивитися ділянку знаменитої оборонної лінії Арпада чи бункер УПА. Захоплюєтеся технікою – ласкаво просимо на унікальну колочавську вузькоколійку з сотнями зібраних з усіх-усюд експонатів. Любите архітектуру – для вас цілий скансен «Старе село». Хочете згадати дитинство – будь ласка до музею-школи, а навіть і двох – і чеської, і радянської. І так далі, і тому подібне.

Побувати в Колочаві – це все одно що стрибнути в минуле з машиною часу. Якщо буде нагода – обов’язково зробіть цей стрибок. Гарантія, що не пожалкуєте.

А ми йдемо вперед. Наступний об’єкт – село Пилипець Міжгірського району. Тут, як і на Драгобраті, сніг вже лежить. Курорт Пилипець – одна з Боржавських полонин, відомих на всю країну як місце, що, за задумом Януковича, могло претендувати на проведення Зимових олімпійських ігор 2020 року. Не склалося ні в Януковича, ні в Боржави.

Як відомо з журналістських розслідувань, землі Боржавських полонин розікрали наближені до Сім’ї і наближені до наближених (в тому числі й деякі закарпатські) політики і бізнесмени. Зараз, нібито, тривають суди, аби повернути ці землі. Бо ж ідея створити на Боржавських полонинах щось на зразок Буковелю (а може, й цікавіше) – ще жива. За інформацією міжгірських чиновників, вже навіть є дуже серйозний і багатий інвестор, який роздумовує над тим, аби вкласти гроші в закарпатські гори.

Наразі ж на Боржавських полонинах є 12 діючих гірськолижних витягів. Пилипець – серед найвідоміших місць паломництва лижників. Його цінують за стрімкі і довгі схили, екстремальні чорні траси, лісові стежки-труби, якими гасають найбільш шалені лижники і сновбордисти. А ще – за неймовірну красу, яка навколо.

Нас піднімали на гору Гимба спочатку кріселкою, а далі – ратраком на саму вершину. В підніжжі було ясно, далі почався туман, густий, як молоко, ближче до вершини він розсіявся і нате вам – морозний вітер, сонце і безкраї сніги. Божественна краса, яку не передати словами…

Спускатися не хотілося. Але мусили: бо на нас того дня чекав іще один цікавий об’єкт –

З усіх відвіданих впродовж прес-туру об’єктів еко-курорт «Ізки» відрізняється найбільшою концептуальною завершеністю. Це відпочинково-оздоровчий, гірськолижний курорт, який розташований біля підніжжя гори Магура-Жиде. Він включає готельний комплекс, побудований із дерев'яного зрубу, має два ресторани: «Колиба» — ресторан національної кухні, «Магур» — ресторан європейської кухні. 

Курорт обслуговують два гірськолижні підйомники. Спуски характеризуються як легкі та середньої складності, ширина траси місцями сягає 200 м. На трасах є штучне засніження і ратрак, а також прокат спорядження і школа лижників.

Проте зимовий спорт– не головне в Ізках. Наразі курорт в основному заробляє взимку, проте його створюють як місце для цілорічного відпочинку і оздоровлення. Тому в основі ідеї еко-курорту– культ здоров’я. СПА-салони, цілющі чани і басейни з насиченою корисним для організму радоном водою, масажі і оздоровчі процедури, йога і аюрведа, еко-страви і напої (з вирощених на власній фермі продуктів) і навіть власний фармацевтичний завод, що виробляє фітопрепарати – все це є в «Ізках».

Керівник еко-курорту Андрій Бойко, який провів для журналістів екскурсію своїм газдівством, розповів, що має досвід роботи в туристичній сфері європейських країн, багато чому там навчився і прагне реалізувати в Ізках європейські підходи до створення туристично-рекреаційних центрів. До прикладу, ніде в Європі не дозволять собі в теплу пору року випускати техніку на полонини, де взимку пролягають гірськолижні траси. Там можуть хіба що пастися отари овець. За цим принципом діють і в Ізках, тож одразу впадає у вічі якість схилів – тут немає траншей і горбів, схили ідеально рівні, що, без сумніву, подобається лижникам.

Такий розумний європейський підхід до справи в Ізках дуже відчутний. Тому й не дивно, що з кожним роком тут все більше відпочивальників, а популярність еко-курорту стрімко росте далеко за межами Закарпаття. Скажімо, в трійці міст-лідерів, які дають Ізкам найбільше туристів, Андрій Бойко назвав Ужгород, Київ і Одесу. Якщо інвестори не опустять планку і далі розвиватимуть свій еко-курорт на рівні, з якого стартували, легко спрогнозувати, що це місце з часом стане одним із найпопулярніших серед туристів не лише на Закарпатті, а у всіх українських Карпатах.

Ярослав Світлик, «Час Закарпаття»