За останній рік у Виноградові кількість «секонд-хендів» зросла щонайменше удвічі, тим не менше кількість покупців на одиницю торгової площі при цьому теж зросла. Подібні явища Україна і наш райцентр переживали й раніше, у 90-х роках, і це називалося ознакою соціального зубожіння українців. Історія повторюється?
— Насправді, — оцінює ситуацію постачальник користованої одежі місцевий підприємець Орест, — ситуація трохи інакша.
Він уже не один рік працює у сфері продажу «секонд-хенду», за цей час вивчив попит і соціальний статус покупців. Орест має свою нішу в цьому бізнесі, орієнтуючись на товар із Італії. Так само, як його партнери-конкуренти привозять ті чи інші речі з Великобританії, Німеччини, Швейцарії… Причому сьогодні ті, хто зайнятий у «секонд-хенді», намагаються завозити не просто «кілошне», а шукають постачальників якісного товару, серед якого трапляються навіть брендові речі.
Крім того, налагоджено доставку з магазинів і фабрик непроданого одягу, на який уже зник попит. Наприклад, сток одягу в Італії, де працює ще один мій виноградівський знайомий Віталій, здійснюється зазвичай на мультибрендових складах.
Ціну тут встановлюють залежно від бренду речі, її моделі та, звичайно ж, від загальної вартості закупівлі. Таким чином ціна брендової речі може варіюватися від 5 до 100 євро. Але, крім того, продавець влаштовує додаткові акції й знижки для постійних клієнтів. Як правило, на складських стоках реалізується одяг із колекцій, що не старші 1 року, але є й колекції 3—4-річної давності. Серед стокового гардеробу трапляються бренди Армані, Альберта Феретті, Денні Розо, Патриція Пепе, Гауді, Макс і Ко…
Таким чином, підприємці купують стоковий гардероб за ціну, в десятки разів нижчу за ту, яка діяла в Італії (Німеччині, Швейцарії…). Відтак до нас потрапляють добротні нові речі, і їх можна придбати за 100—500 гривень (а якщо поталанить – і за 10 гривень).
Якщо у 90-х роках люди справді приходили, щоб знайти щось пристойне для вжитку і якнайдешевше, то тепер таку мету ставить перед собою тільки частина покупців. Сьогодні їхня зацікавленість «секонд-хендами» має не лише соціальну причину, хоча й вона присутня.
«Загалом я б поділив нинішнього покупця на три категорії, розповідає уже згаданий Орест. — Перша група – це ті, хто вміє оцінити ту європейську якість, якої на знайдеш на наших базарах, а інколи і в модних магазинах. Знаючі покупці приходять у перші дні завезення товару, коли можна вибрати добротні речі, які потім носитимуться роками (на відміну від турецьких та китайських одноденних виробів). Однак ця категорія людей кожного разу зустрічається з хронічною проблемою і ця проблема… друга категорія покупців.
Друга категорія – продовжує пан Орест, — це групи перекупників, які так само намагаються підібрати цінні речі першого ж дня, щоб потім продати їх на базарах. Для них це не просто можливість шикарно й дешево одягнутися, а спосіб заробітку. Тому перекупники у день привозу нової партії займають чергу ще зранку, за дві—три години до відкриття. Як тільки торговий зал відчиняється, вони досвідченим оком оцінюють, де і що можна взяти, підбігають до викладених суконь-курток-штанів й відразу накидують на руку десятки предметів гардеробу. Не проходить і хвилина, а вони вже утворюють чергу біля каси і розраховуються за свій «трофей». Ці люди знають, що хороші речі можна буде продати удвічі—утричі дорожче. Оскільки таких наших клієнтів з роками не меншає кількісно, значить є ті, хто заплатить дорожче за відібрані речі.
Третя категорія – люди, які хочуть придбати дешевий одяг без претензії на модність чи стильність. Для них головне – добротність тої ж куртки чи черевиків. Головне – щоб вони захищали від холоду і пасували по розміру. Такі люди приходять, як правило, в останні дні розпродажу (адже система «секонд-хендів» передбачає щоденне зниження ціни упродовж усього тижня. Але навіть у останній день можна підібрати цікаві речі, які чомусь не привернули увагу в перші дні реалізації. Скажімо, певний час поза увагою перекупників і споживачів були пухові перини і в останній день тижня їх можна було купити за копійки. А одна з перекупниць звернула увагу, що залишилися стокові (тобто неношені осінні пальта з дорогого якісного матеріалу. Подібний одяг у магазинах тягне на 5—6 тисяч гривень. В останній день вона заплатила 10 гривень за кожне з них, плануючи продавати не менше, ніж по 500».
— Я б сказав, — завершує розмову пан Орест, — фінансові можливості чи нестатки сьогодні взагалі не є причинами розквіту «секонд-хендів». За всі роки українці мали змогу запастися дешевим гардеробом. Тому навряд чи в магазинах, де його продають, зустрінеш тих, хто буквально не має що взути чи одягнути.
Василь ГОРВАТ.
м.Виноградів, газета
"Новини Закарпаття"