28 квітня у селі Ганичі Тячівського району Закарпаття загинули 61-річна Анна Перегиня з донькою 25-річною Вірою. Тіла знайшли на горищі хліва.

— Мене не було, коли то все сталося, — зітхає 56-річний Василь Перегиня, чоловік і батько загиблих. — Я з 1 квітня був на заробітках у Москві. Коли мене випроводжали, все було добре, мали гарний настрій. У хижі все було файно.

— Ніц їх не турбувало. Корова, город, свині, хата — всьо є, — додає сестра Василя Михайловича 60-річна Василина Перегиня. — Анну і Вірку я виділа на Паску і на наступну неділю — перед тим, як усе сталося. Йшли по дорозі файні. Дома коло хати ходили, город копали. Вони добрі, ніколи не сварилися.

Від Ганичів до райцентру 27 км — далі, ніж до кордону з Румунією. Село розташоване у долині річки Тересви, розтягнулося на 7 км уздовж траси від Тячева до національного заповідника Синевир. Тут 5,7 тис. жителів — народних майстрів із килимарства, вишивання, в'язання, художньої обробки дерева. Узимку вони приймають у себе відпочивальників, у сусідньому селі Калини є гірськолижний курорт.

Двір Василя Перегині — в горах. Від сільради треба йти 5 км звивистими ґрунтовими шляхами, останні 100 м — підніматися крутою стежкою. Необгороджений сад росте на горі. У дворі — дві хати: Василева і батьківська, де мешкає мачуха 82-річна Ганна Перегиня.

— Сьогодні дев'ята днина, — Василь Перегиня нервово курить. — Отмічать не можна, бо поховані як самогубці. Через рік прийде монах, розпечатає могилу, й тоді поставимо хрести.

— Баба каже, що у вісім ранку їх побачила на горищі. Вірка була підвішена до колоди, стояла на колінах. Анна лежала біля неї. Вона була задушена, її вбили, — розповідає його сестра 59-річна Марія Перегиня. — Її ударили, рука розсічена, голова розбита. На подвір'ї знайшли сокиру і плями крові на землі.

У дворі Василя Михайловича пасеться корова, у загорожі спить велике біле порося, поряд куняє теля. У яслах тримасна кішка годує двох сліпих кошенят. Гавкає собака, на мотузці сушиться білизна, стоїть пеньок для рубання дров.

— Кров була отут, на траві, — господар закурює чергову цигарку без фільтра. — Сокира стирчала в колоді. Міліція то все бачила, але каже про самогубство.

Марія Михайлівна проводить на низьке горище, де знайшли тіла.

— Ось тут була підвішена Вірка, стояла на колінах. Анна лежала, з голови кров ішла. На їхніх шиях були стрічки, якими дівчата вінки прикрашають.

— Мачуха не признається, як усе було, — додає Василина Перегиня. — Учора вечором був скандал. Ми допитувалися, що сталося. Мачуха почала наговорювати, що Анна — погана, пила, курвалила, доки Васі не було. Зараз десь утекла.

Василь Михайлович запрошує до хати. Чисто виметено, долівка встелена самотканими смугастими доріжками, на кріслах лежать гобелени ручної роботи.

— Навіть міліція дивувалась, яка тут чистота, — Марія Михайлівна заварює каву. — Якби Анна пила, тут не було б так гарно. Баба жалувалась, що невістка не дає їй їсти. Участковий заглянув у комору — там купа закаток. Вона постійно варила бабі їсти і носила, а та все собакам викидала. Баба злосна з молодості. Нам із дитинства попадало. Налаштувала проти нас батька. Як він помер, ми її не вигнали, хай доживає. Так вона ходила по людях і казала, що хочемо її отравити.

— У жінки постійно з мачухою сварки були: гав-гав, гав-гав, — додає Василь Перегиня. — Я мачусі не вірив, із жінкою 26 год прожив і біди не знав. Ми познайомилися з нею в російському Кірові. Вона їсти робочим варила, я був строітєльом.

— Невістка дуже ся жаліла на бабу: "Марійко, вже не годна її терпіти", — продовжує Марія Михайлівна. — Баба і Вірку морально добивала. Після того я ходила до ворожки. Вона сказала, що у дворі була велика сварка. І той, хто її затіяв, дуже радий, шо вони обі пойшли. Не знаю, чи баба могла сама вбить. По господарству вона ніц не робила, але ще міцна — по лісу ходить угору, лозу збирає.

Ганна з донькою Вірою доглядали господарство, доки Василь Михайлович їздив заробляти.

— Віра в Ганичах школу кончила, теж ходила по світу на заробітки, — розказує Василина Михайлівна. — З чоловіком трохи прожили і розійшлись.

Василь, Марія і Василина по черзі ковтають пігулки заспокійливого — корвалменту.

— Не можемо інакше, бо серце болить, — плаче Марія Михайлівна. — Василя не лишаємо ні на минуту, бо баба його доб'є. Каже, йому з нею добре житиметься, а жінку ще другу найде і дітей народить. Вірка і Анька ще не остинули, а вона вже сватає його. Дуже злосна баба. Анна рукодільниця була. На станку робила гобелени, паласи, наплела носків, кофтів із шерсті.

— Баба міліцію плутає, — говорить Василина Перегиня. — У той день сусіди чули крик, але ніхто не прийшов. Баба говорить: "Вішайте мене, топіть, а я нічого не скажу".

— Наша мачуха — відьма, страшна жінка, — до двору заходить 65-річний Михайло Перегиня, старший брат Василя. — Не одного зі світу звела. У неї є ще подружки, свідки Єгови. Як гляне — всього трясе, втрачаєш дар мови. Після смерті нашої матері батько за два місяці привів її у хату.

Перегині показують фото мачухи. На знімку висока жінка в хустці, сорочці та довгій спідниці.

— Я цю родину не знав, — каже голова Ганичівської сільради 50-річний Анатолій ­Фіцай. — Читав версію слідчих про самогубство, але ніхто не може пояснити, що їх побудило це зробити. Сім'я благополучна, скрізь порядки, чистота. Записки не лишили. Кажуть, через безгрошів'я. Але зараз кожна третя родина в селі відчуває брак грошей.

— У Перегинів вже були посаджені й картопля, і капуста, — додає секретар сільради Іванна Біланич, 21 рік.