У Мукачеві розпочався турнір серед ветеранів на честь легенди вітчизняного футболу змс СРСР Василя Юрійовича Турянчика, - повідомляє
Федерація футболу Закарпаття.
Пропонуємо вашій увазі довідку про «Залізного капітана», яку підготував журналіст Василь Гаджега: Василь Юрійович Турянчик народився 17 квітня 1935 року в селі Чинадійово, що на Мукачівщині. Майбутній «залізний» капітан київського «Динамо» опанував практично всі футбольні спеціалізації, крім голкіпера: починав форвардом (у 1953 році в збірній команді Закарпаття був саме нападником), потім – півзахисником ужгородського «Спартака» та ОБО Львів, а з 1959 року – півзахисником та центральним захисником київського «Динамо». Змс СРСР (1967 рік). За виступи в командах третього ешелону В. Турянчику чи не єдиному з українських футболістів було присвоєно звання «Майстер спорту СРСР».
Перший тренер – Кароль Сабов. Перша серйозна команда В. Турянчика – «Червона Зірка» (Мукачево), яка виступала на першість області. Потім було запрошення теж у місцевий футбольний колектив «Іскра», який вже грав на першість України серед КФК.
На початку 1954 року мукачівець одягнув футболку ужгородського «Спартака», одна встиг відіграти лише 4 поєдинки – призвали на дійсну військову службу, правильніше – три футбольні сезони (1955–1957 рр.) захищав кольори армійців Львова (СКВО).
У 1958 році знову повернувся в ужгородський «Спартак», у складі якого провів 29 календарних матчів із 30, а також відзначився 5 голами. Наступного року йому вдалося зіграти за ужгородців лише 9 ігор і відзначитися двома голами. Його, А. Гаваші та Й. Сабо в пожежному порядку забрали до київського «Динамо» (червень 1959–1969 рр.).
У складі киян В. Турянчик став чотирикратним чемпіоном СРСР (1961, 1966–1968 рр.), трикратним срібним призером (1960, 1965, 1969 рр.) та дворазовим володарем Кубка країни (1964 та 1966 рр.). У списку «33-и кращі футболісти сезону» його прізвище значилося тричі: під № 2 – один раз (1966 рік), під № 3 – двічі (1962 та 1967 рр.).
У чемпіонатах СРСР В.Турянчик провів 308 календарних ігор і став автором 15 м’ячів: 12 – у чемпіонатах СРСР, 2 – у поєдинках на Кубок СРСР, ще один – у єврокубках. Був і 16-й гол, правда, у власні ворота («Динамо» – «Локомотив» Москва – 2:2, 26 вересня 1961 р.).
У 1962 році став автором 800-го ювілейного гола у складі «Динамо» Київ. Автор матеріалу започаткував клуб імені В. Турянчика, куди входять українські гравці, які за команди майстрів зіграли 500 і більше матчів у чемпіонатах та першостях, кубках, збірних (у т.ч. олімпійських) СРСР та України, єврокубках та в складі провідних зарубіжних команд. А очолює цей символічний список динамівець Олег Блохін (768 ігри), який свій перший офіційний матч (В. Турянчик – останній) за киян зіграв 22 листопада 1969 р. (Динамо» Київ – «Динамо» Тбілісі). А назвав цей клуб у честь нашого славного земляка через те, що він першим із українських футболістів подолав планку (1970 рік) у 500 офіційних матчів. Із закарпатців у цьому списку є уродженець АР Крим Василь Мартиненко (515) та ужгородець Олександр Пахомов (500), який на початку квітня цього року відзначив своє 60-річчя.
У цьому символічному списку є й дюжина закарпатців, котрі за команди майстрів відіграли 400 і більше матчів: О. Когутич, Ю. Чирков, В. Плоскіна, І. Секеч, І. Ледней, В’ячеслав Медвідь, С. Варга, Й. Сабо, Ф. Чорба, О. Поллак, В. Ковач…
У 1967 та 1968 рр. В. Турянчик, як кращий гравець УРСР, був удостоєний призу «Кришталевий м’яч».
В. Турянчик неодноразово виступав у складі збірної та олімпійської команд СРСР, правда, лише на рівні товариських поєдинків. У складі останньої виїжджав до Бразилії, де грав проти ФК «Сантос» на чолі з майбутнім «королем футболу», більш відомим під своїм прізвиськом Пеле.
Що ще цікаво. Як правило, футболістів у віці переводять із нападу все глибше і глибше до оборонних рубежів своїх воріт. Новатор Маслов не побоявся зробити зворотний крок, адже Василю вже було за 30, а його, центрального захисника, висунули вперед і зробили його першим в історії вітчизняного футболу «хвилерізом» (нині – це опорний півзахисник є майже у кожній команді – Авт.). Напевно, причиною тому були його якості як гравця: крім сміливості, швидкості, чіпкості, вміння першими зустрічати атакуючого суперника і керувати захисними порядками своєї команди, Турянчик добре бачив поле, тобто був здатний організувати швидку контратаку, повноцінно брати участь в ній і результативно завершувати. І в цьому вболівальники та фахівці, особливо суперники, переконувалися не раз і не два.
В історії ФК «Динамо» Київ Турянчик залишився одним із найнадійніших та найавторитетніших гравців. Його ім’я назавжди золотими літерами вписане в історію цього клубу.
У 1970 році В. Турянчик після того, як попрацював кілька місяців тренером групи підготовки в столичному динамівському клубі, повернувся в рідне Закарпаття.
Головний тренер львівських «Карпат» Е. Юст молив-просив Василя Юрійовича пограти ще 2–3 роки за прикарпатців, які минулого року (1969) вибороли Кубок СРСР, але чинадійовець відмовився, а згодом, як він мені зізнався, жалів, що зробив такий необдуманий поступок.
Та місцеві мукачівські уболівальники, керівництво місцевої команди «Карпати» не дали своєму прославленому земляку, як мовиться, «повісити бутси на гвіздок», а попросили продовжити свою спортивну стежину в тій команді, у тому місті, де починав колись робити свої перші футбольні кроки у великий спорт. Разом із Василем Юрійовичем повернувся в рідне місто і мс СРСР Степан Варга, який теж вирішив допомогти рідній команді.
У 1971 році очолив головну команду області – «Закарпаття» Ужгород. Він став не лише старшим тренером, але й узяв на себе функції начальника команди. Згодом він довгий період працював дитячим тренером у Мукачівській та Іршавській ДЮСШ.
Майже 20 років Василь Турянчик (1997–2015 рр.) – у штаті ужгородської «Говерли». Протягом цих років обіймав різні керівні посади.
Закінчив Київський державний інститут фізичної культури.
У 2003 році за вагомий особистий внесок у розвиток закарпатського футболу, високу професійну майстерність Василь Юрійович був нагороджений відзнакою облдержадміністрації – нагрудним знаком «За розвиток регіону».
У 2004 році у Львові, в театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької, йому були вручені Почесні грамоти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також орден «За заслуги» 3–го ступеня.
Щороку в честь прославленого футболіста й наставника, Заслуженого тренера СРСР Василя Турянчика проводиться традиційний турнір із футболу. Найчастіше головним трофеєм цих змагань володіли гравці Перечина, а відтак Мукачева, Ужгорода, Хуста та Воловця.
У 2010 році В.Турянчик став Почесним громадянином м. Мукачево.