Більшості творчих людей притаманне бажання виділитися з натовпу, здивувати світ майстерністю, привернути увагу громадськості до власних виробів. Утім Василь Сеневич із Хуста, навпаки, намагається залишатись, як кажуть, у тіні, не хоче, аби про нього говорили.
Скромний і надзвичайно цікавий тесляр із міста над Тисою, не маючи правиці, виготовляє унікальні дерев’яні речі, які до снаги не кожному майстру з двома руками.
Добрий тесля – і в чистому полі майстерПро те, як позбувся правиці, пан Василь розповідати не хоче, зауважує тільки, що травмувався під час служби в армії, у 1988 році. Власне, чоловік позбувся не всієї руки, а лише її частини – до кисті. Однак без пальців, здавалося б, виконувати чоловічі справи майже неможливо. Та виявляється, для сильних духом людей перепон не існує.
– Поступово довелося призвичаїтись працювати виключно лівою рукою, правою наразі тільки підтримую дошку чи інструмент. Я ж годувальник родини, – розповідає
«Карпатському об’єктиву» майстер. – Між іншим, раніше працював на ЗТО токарем. Теслярським ремеслом почав займатися років 15 тому.
Зі слів пана Василя, столяром він став несподівано для себе.
– Важкі були часи. Треба було виживати. І одного разу товариш подарував мені циркулярну пилу. Я про таке диво давно мріяв. Утім головним її застосуванням було нарізати дрова для обігріву помешкання, – ділиться згадками 47-річний хустянин. – Про якісь там витвори з деревини я тоді навіть не думав. Майструвати почав згодом, коли потрібно було зробити лавицю на подвір’ї, аби мали з дружиною де присісти після напруженої роботи.
До речі, навіть сьогодні, коли за плечима Василя Сеневича вже чи малий теслярський досвід, саме лавиці залишаються його улюбленими виробами. Найчастіше, як переконує умілець, він працює зі смерекою та вербою, які належать до м’яких порід і легко піддаються обробці спеціальними приладами.
Коли здійснюються дитячі мріїХустський столяр-самоучка із дитинства любив проводити час із лобзиком у руках, фантазувати над мініатюрними підківками, скринями, діжечками та іншими сувенірами.
– У школі я мав дуже хорошого педагога, який зумів зацікавити мене теслярством. На уроках ми збивали стільці, робили різні авторські цікавинки, – пригадує пан Василь. – Думав, що коли виросту, неодмінно навчуся робити меблі. Тож мої юнацькі бажання таки здійснилися.
Нині в доробку майстра з міста над Тисою сотні різноманітних дерев’яних шедеврів. І це не тільки лавиці, але й різні декоративні вироби для ландшафтного дизайну.
– Свої витвори я ніколи не продаю, однак часто дарую. Вони – це такий собі не грошовий приз, а матеріальний сюрприз для друзів і знайомих. Треба, скажімо, йти до когось на іменини, подарунок мені купувати не потрібно, бо багато друзів наперед замовляють щось оригінальне, – стверджує умілець. – Наприклад, один знайомий замовив будку для собаки. До речі, над нею я працював цілих три тижні. Це одна з моїх найкращих робіт, справжній теремок, із масою незвичних елементів. Для прикладу, лавицю можу зробити всього за кілька годин.
Майстер люб’язно демонструє свої рукотворні шедеври, серед яких і багато видів підставок під квіти, і грибочки для квітників, і статуетки казкових героїв, і брелоки, і підсвічники, і рамки для картин, і різні кухонні предмети інтер’єру.
– Часом здається, що я – папа Кало, – усміхається Василь Сеневич. – Деколи навіть дітям у садок іграшки робити доводиться: машинки, потяги, ведмедики, кораблики… Між іншим, дуже приємно, що малечі подобаються мої ідеї, а особливо готові вироби.
– Багато в чому останнім часом мені допомагає зять. Йому й планую передати всі набуті знання, поступово ознайомлюю його з тонкощами ремесла, – запевняє пан Василь.
Цікаво, що столяр-ентузіаст має на майбутнє багато незвичних творчих планів, серед яких – зробити величезний дерев’яний годинник із орнаментальним різьбленням та відвідати найбільшу у світі виставку дерев’яних виробів, яка щороку проходить у Нідерландах.