Цими днями виповнилося славних 90 літ ветерану органів внутрішніх справ полковнику міліції у відставці Степану Петровичу Овсаку. Ювіляра привітали начальник Іршавського відділення поліції підполковник Юрій Огняник, голова ради ветеранів району Михайло Станинець та колишні колеги по роботі. Начальник Іршавського відділення поліції Юрій Огняник подякував учаснику Другої Світової війни Степану Овсаку за багаторічну сумлінну та плідну працю у лавах міліції, за вагомий внесок у виховання молодих правоохоронців. Побажав ветерану міцного здоров’я та усіляких гараздів. Вручив грошову винагороду. Ювіляр розповів гостям про свій довгий життєвий шлях. 27 років віддав фронтовик Степан Овсак роботі в органах внутрішніх справ. За цей час був нагороджений більше 30 нагородами. Минулого року у світ вийшла книга спогадів «Інспектор карного розшуку», на сторінках якої він розповідає про роботу правоохоронців. Сам ветеран не пропускає в місті жодного святкування Дня Перемоги. Щороку його очікують іршавчани, щоб подивитись на бойові нагороди та почути цікаві розповіді фронтовика. Життя його не балувало.
Степану не було й 11, коли померла мама. Ріс напівсиротою. У 15 років влаштувався на роботу у млин, де два роки виконував найбруднішу роботу. Потім пішов працювати на щойно відкриту в Іршаві льоняну фабрику. Йшов 1942 рік, війна. Степана Овсака та ще кількох юнаків та дівчат сільський уряд відправив на роботи в Німеччину. Він працював в державному господарстві у м.Мітетелвалдені. Робота була важка, виснажлива, ненормована. Йому вдалось втекти й повернутись на Закарпаття. Але й вдома гаразду не було. Довелось йти до Угорщини на сезонні роботи по збору урожаю. Біля Дебрецена Степан дочекався визволителів–червоноармійців. З ними добрався до Будапешту. В Радянську армію його не взяли, вважаючи іноземцем. Степан повернувся до рідного Закарпаття, де в цей час йшов запис добровольців на фронт. Його не потрібно було агітувати, бо він вже бачив фронт. Тому без роздумів з’явився на прийомний пункт. А з ним ще близько 40 односельців. У Сваляві новобранці пройшли двотижневі навчання, а далі відправили їх на війну. Степан потрапив до стрілецького полку 351-ї дивізії бронебійником.
Стріляв із протитанкової рушниці. Бойове хрещення отримав в окупованій німцями Чехії, на Моравській Остраві. Далі були Гуменний, Пряшів, Михайловці. Пройшов і Польщу - Бельск, Новісонч, Люблін. Біля Моравської Острави Овсак отримав поранення осколком міни. Довелось вночі разом із важко пораненим товаришем із Ільниці самим вибиратись з поля бою. Так сталося, що бойові побратими залишили їх самих, наздоганяючи в запалі атаки ворога… Удвох із пораненим земляком пройшли понад 5 км, аж поки помітили маленьку хатину. Тут Степан втратив свідомість від болю та втоми, адже, будучи пораненим, тягнув на собі покаліченого товариша… За бої під Моравською Остравою Степану Овсаку вручили орден Слави третього ступеня.
А через багато років, у 2012-му, Чеська Республіка нагородила його спеціальною медаллю. Степан Петрович пригадує найзапекліший свій бій – під час форсування річок Одер та Вісла. Там було справжнє пекло: навколо все горіло, стріляло, вибухало... А потім була медаль «За відвагу». Війну Степан Овсак закінчив у травні 45-го на території Австрії. Демобілізувавшись, повернувся до рідної Іршави. Роботи не було. Працював вдома, допомагав по господарству. У грудні 1948 року прийшов працювати у міліцію. Важкими були післявоєнні роки. Міліціонерам доводилось боротись із залишками банд. Степана Овсака призначають на посаду дільничного інспектора, за ним закріпили села Чорний Потік, Брід, Крайня Мартинка, Підгірне. А часи були неспокійні, тривожні.
Тривала колективізація, і бандити погрожували селянам, які вступали в колгоспи. Біля Ч.Потоку переховувалась банда, яка тримала всіх у постійному страхові. Багато ночей Степану Овсаку довелось провести у засідці, щоб вислідити ватажка банди. Спершу міліція взяла одного з бандитів, який і допоміг у ліквідації всієї бандитської зграї. Через деякий час Степана Овсака переводять в село Ільниця. У перший же день служби на новій дільниці пограбували магазин. Знайдена на місці пригоди кепка допомогла дільничному вирахувати злочинця. У липні 1954 року міліціонер Овсак попав під скорочення. Такий поворот долі сприйняв болісно. Адже душу вкладав у роботу, став грозою для злочинців, мав подяки від управління, а тут раптом такий удар… Та немає лиха без добра. Влаштувався на роботу у комбінат гнутих меблів. Тут за 11 років оволодів кількома спеціальностями. Став бригадиром, очолював громадський суд.
Та душа рвалась туди, де вічний неспокій, де заплутані справи, де із десятка версій треба безпомилково вибрати одну. У 1965 році Степан Овсак знову повертається на роботу в Іршавський райвідділ міліції на посаду старшого інспектора карного розшуку. І знову – розкриті злочини, недоспані ночі, постійні виїзди. До дрібниць пам’ятає ветеран кожну справу, які часом «висіли» роками, поки за них не брався оперативник Овсак. Пограбунок самотньої жінки в с.Доробратові – одна з них. Жодних слідів, жодних доказів. Тільки Степан Овсак знає, яких зусиль йому коштувало, поки вирахував злочинця. А ним виявився... активний учасник художньої самодіяльності. Не злічити, скільки за час служби в органах внутрішніх справ він мав подяк, почесних грамот, медалей. На заслуженому відпочинку із головою поринув у городництво і виноградарство, став неабияким знавцем у цих галузях. Такого врожаю, як у старого Овсака, кажуть іршавчани, ще треба пошукати. От і тепер доглядає молодий сад. Живе ветеран у невеликому будинку в тіні розлогих дерев. Криниця та бесідка стали затишком на старості літ. Разом із внуками та правнуками відпочиває душею, розповідає їм про війну та міліцейське життя. Особовий склад Іршавського відділення поліції та рада ветеранів та пенсіонерів вітають шановного ветерана-ювіляра із Днем Перемоги та днем народження. Бажають йому міцного здоров’я, родинного затишку, любові та поваги від рідних, всіляких земних гараздів, довгих років життя та Божої ласки. А головне – аби завжди було мирне небо над головою.