Іван Ковач: Різницю, звичайно, відчув… Окрім обсягів роботи, мова йде ще й про специфічні завдання і проблеми, з якими досі не стикався, а вирішувати їх, так чи інакше, треба… Чи пожалкував про ініціативу об'єднання чи ні? Як вам сказати… Я і тоді, і тепер кажу, що йшов на цей крок навіть не за власної ініціативи: так хотів президент, так націлювала Верховна Рада, так рекомендував Кабмін - держава мусить жити так! Це - перший аспект… А другий - я розумів, і багато з тих, хто виявив бажання об'єднатися, розуміли, що це - чи не єдиний шлях розвитку громад. Я і тепер переконаний: якщо місто сильне своїми родинами, то держава сильна тоді, коли міцна громада! Тому для того, щоб успішною була держава, успішною повинна бути громада! На цьому все будується. Якщо боятися віддати частину своїх повноважень на місця, казати, що там не впораються, то так і буде. За таких обставин мине небагато часу, і не може не виявитися на місцях людей, які схочуть із цим справлятися. 

Йдеться про зовсім іншу філософію, зовсім інший набір проблем… Але, хоч і важко, але інструмент для вирішення цих проблем є! Він ще не досконалий… Приміром, у нас створена реєстраційна служба, але поки вона працює на районний бюджет. Адже в законі зафіксовано, що всі кошти за її послуги ідуть у місцеву громаду: у переліку отримувачів не вказано "об'єднана громада"! Слід поставити кому і дописати - ось і все… Але поки що цього немає. Однак ми сподіваємося, що це буде виправлено. Проблем багато, просто руки в них не доходять…
Одна з двох об'єднаних територіальних громад - Тячівська - не лише піонер непростого об'єднавчого процесу на Закарпатті. Це - приклад того, як можуть домовитися про правила "гри" у непростому економічному просторі міська і сільські громади. До слова, цей "конфлікт" не є суто закарпатським: у більшості регіонів країни сільські громади не погоджуються на об'єднання із містом через острах втратити контроль над своїми землями, щонайменше. Тут, у Тячеві ці побоювання зняли, внісши до Статуту громади принцип, за яким усі земельні питання вирішуються за умови обов'язкового погодження із сільським комітетом.
Іван Ковач: Звичайно, проблеми у місті і селі різняться: і за об'ємами, і за змістом… Але сільське населення має право користуватися усіма послугами, які є в місті, тому що ми є всі рівні! І я - лише за те, щоб усі ті послуги, які даються в місті, були б якомога ближчими для сільського населення. До речі, головним пріоритетом об'єднання громад, крім фінансової стабільності, має бути саме доступність послуг. Тому є реєстраційний відділ, ЦНАП (центр надання адміністративних послуг - ред.), який ми створюємо. 

Сподіваюся, за кілька місяців він буде відкритий. На мій погляд, філософія має бути змінена: послуга має йти до того, хто її використовує. У нас же все навпаки - треба їхати за 50-70 кілометрів за послугою, яку держава мала б надати. Змінення ситуації - один із ключових напрямків, який допоможе реально об'єднати громаду! Не юридично! Якщо людина зрозуміє, що не потрібно стояти у чергах, а послугу, яку їй зобов'язані надати, можна оперативно і якісно отримати, можна говорити про об'єднання. Як тільки сільське населення зрозуміє, що воно таке ж, як і міське, лише живе за 10-15 кілометрів, ця різниця між містом і селом "притреться". Вона, звичайно, не зникне - і це правильно. Доки живе село, і держава живе!

Клопотливе господарство кількох населених пунктів, які вже майже півроку утворюють єдину громаду, потребує і аналізу, і обліку, і допомоги. Безперечно, "барське" фінансування допомогло б вирішити левову частку проблем. Проте, раціональні господарі на ілюзії не розраховують і завдання ставлять перед собою, виходячи із суворих, проте обнадійливих реалій. Приміром, в останні роки держава не передбачала кошти на розвиток сільської освіти та медицини. Цю роботу об'єднана громада мусить взяти на себе. Принаймні, поки що…
Іван Ковач: Ми плануємо по 200-300 тисяч виділити лише на поточні ремонти. На жаль, багато закладів потребують капітальних ремонтів: покрівлі, каналізації, освітлення і так далі… Багато шкіл потребує зміни обладнання, яке нині таке, що певно, "Володимира Ілліча бачило"! А час іде вперед: спеціалізовані класи, комп'ютеризація, інтерактивні дошки… Ми над цим працюємо, але час тривалий і процес важкий... Дорогу здолає той, хто іде. Я переконаний, що рік-два і зміниться. А наголосити хочу ось на чому: без учителя увесь цей процес буде мертвий. Необхідно підвищити статус вчителя - на державному рівні. Школа нині, давайте будемо відвертими, не лише в матеріальному, але й в змістовному вимірі не відповідає вимогам часу. Якщо про це не говорити, то й про освіту говорити просто немає змісту…

Що ж, навчання дітвори, а її у цьому краї не бракує, справа першочергової ваги. Як і її виховання. Нині об'єднана громада пильнує і за спорядженням своїх футбольних команд, які беруть участь у районному турнірі: форма, спорядження і транспорт - без цього юним спортсменам не обійтися. Тому на витрати, яких у збільшеному господарстві чимало, про доходи думати - вкрай важливо. Саме через це джерела надходжень до місцевого бюджету - під пильним контролем. Ключове - земля…
Іван Ковач: Треба один раз зрозуміти, що все, що є комунальним, належить громаді! Треба забути про емоції, інші підходи! Треба пам'ятати одне: якщо ти використовуєш комунальне, маєш за нього платити! Це стосується землі, це стосується майна. Ми маємо гарний досвід у місті, і можу відверто сказати, що більше 90% земельних ділянок у місті, крім тих, з орендарями яких ми перебуваємо у судових тяжбах, платить за оренду. 

Платить, і ми наведемо порядок із майном, яке використовується! Набагато складніше в селах - там роботу ще не починали. Але ми домовилися із старостами, сільськими комітетами, що всі кошти, які вони додатково збиратимуть за оренду землі, будуть іти на розвиток їхнього села. Окрім того, що ми плануємо, додаткові кошти підуть в повному об'ємі на розвиток їхнього села! Так склалося, що цьому приділяли недостатню увагу: село є село! Голову села, якщо обрало 2-3 родини, то вони використовують і майно, будемо відвертими. 

Я їм сказав: у вас є нова якість, нова можливість. Є новий орган, який опікується питанням оренди землі, він знаходиться в Тячеві, є депутати від вашого села… Давайте разом збиратися, давайте разом казати: ви хочете дороги, освітлення? Якщо ви цього хочете, то маєте чесно ставитися до того, що належить громаді. Якщо ви використовуєте землю громади, за це треба платити. Ви здійснюєте підприємницьку діяльність, отримуєте за це прибуток, який вже дохід вона приносить - інша справа, маєте відати частину громаді. Непросто це зрозуміти, але треба! Ми хотіли громаду, нам дали інструмент , якщо ми правильно це використаємо - будемо мати кошти. Ні - забудьте, що можна від когось просити. Вже немає від кого просити - у вас є вудочка - ловіть рибу!
Голова громади має на увазі часи, коли кошти розподіляла районна влада… Отримавши повноваження, об'єднана громада мусить і господарювати самостійно, розраховуючи на власні сили, власний менджмент! Проте, маючи центр у Тячеві, яке залишається районним центром, доводиться і тут знаходити точки перетину, не перетворюючи їх на конфліктні точки…
Іван Ковач: Я буду щирим, коли іде розподіл майна і повноважень, то є багато нюансів, у тому числі - корпоративні інтереси. Це об'єктивно! Я не скажу, що все так просто. Я скажу інакше: в робочих зустрічах ми про все домовимося. Виходу немає! Нас змусить ситуація, нас заставлять люди! Вони нам не дадуть, щоб ми свої інтереси, інтереси району чи корпоративні інтереси ставили на перше місце. Я притримуюся такої позиції, що якщо є хоча б одна можливість домовитися, її треба використати. Бажання слухати і вирішувати питання є у району, я позитивно ставлюся до їх починань, вони до моїх теж. Не без того, щоб ми не дискутували, але ця дискусія так чи інакше закінчується вирішенням питань.
Попри те, що Закарпаття не стало лідером у процесі утворення об'єднаних громад, ініціативність, наполегливість і дипломатичність голови Тячівської об'єднаної громади оцінили на загальнодержавному рівні. І саме Ковача обрали головою Палати об'єднаних територіальних громад (ОТГ) України при Асоціації міст…

Іван Ковач: Ми звикли говорити про "особливість" Закарпаття… Нині наш основний "ексклюзив" - у незатвердженні перспективного плану. Сподіваюся, обласним депутатам хватить здорового глузду, щоб затвердити перспективний план і зняти цю "ексклюзивність" на фоні цілої країни. Що ж до об'єднаних громад, то маю сказати, що кожна особлива. Приміром, є громади, які об'єднують 16 населених пунктів. Є такі, що об'єднують 90% району. Загальні проблеми - вони визначаються на рівні держави, про що ми говорили. Головне, що ми бачимо бажання кабміну і Верховної Ради це робити. Звичайно, воно робиться набагато довше, як нам би хотілося… Я хочу вірити, що все буде виправлено, бо на всіх зустрічах Асоціації міст України був присутній тодішній голова Верховної Ради Гройсман і віце-прем'єр Зубко. Кожного разу розмова була непростою, але вона не закінчувалася тільки тим, щоб ми про проблеми поговорили: намічалися конкретні пункти, конкретні заходи, по яких та чи інша гілка влади, орган мали приймати рішення. Не скажу, що вони були прийняті по всіх пунктах, але багато з них вирішувалися. Тішить те, що є бажання це все вирішувати, нас слухають, до нас прислухаються. На такі зустрічі приходять і народні депутати, голови комітетів, багато чиновників кабміну, на рівні заступників міністрів. 

Дискусія завжди жвава, непроста, і кожного разу народжується те, що потрібно громадам. Розуміння того, що потрібні сильні громади з'явилося давно. Не було політичної волі це зробити. Ну, для чого брати на себе стільки дріб'язкових питань лише через те, щоб не передати чи повноваження, чи ресурс на місця, де вони вирішаться набагато легше. До цього часу я не скажу, що держава обділяла повноваженнями місцеве самоврядування - їх там було дуже багато. Але вони не були підкріплені абсолютно ніяким ресурсом: ні адміністративним, ні законодавчим, ні фінансовим. Ну, дали вам, приміром, дошкільну освіту, на яку не дали жодної копійки: повноваження є, а як їх реалізовувати… Тепер картина змінилася - є повноваження, дають ресурс. Він не є ще таким, яким би нам хотілося, але він уже є. Не знаю, можливо, великі міста, міста обласного підпорядкування впораються із цим без об'єднання… Основне, щоб ми порозуміли: левову частку повноважень треба передавати на місце і питати з громади. А найбільший екзаменатор - тут є, на місці. Голова адміністрації на кого зважає? На того, хто його призначив. А сільський голова? На все село! Він нікуди не дінеться - у нього екзаменатор на місці. Причому від ранку - до ранку. Найбільша відповідальність - перед громадою. І не треба боятися, що прийдуть безвідповідальні люди. Якщо прийдуть - їх виженуть!