Цієї неділі Україна відзначала День пам’яті жертв політичних репресій. Згідно з архівними матеріалами СБУ, від 1927-го до 1990-го років в Україні було заарештовано більше мільйона осіб, половину з них – засуджено і майже 150 тисяч розстріляно. Торкнулась каральна рука режиму і багатьох закарпатців.
Свого часу у Закарпатській області налічувалося близько 15 тисяч політв’язнів та репресованих, нині їх залишилося всього 179 осіб. На Тячівщині – декілька десятків осіб, серед яких і Андрій Андрійович Бонка, який відсидів у сталінських таборах свої найкращі молоді роки. За співпрацю та участь у національно-визвольному русі був арештований 14 червня 1946 року до шести років позбавлення волі та п’яти років без громадянських прав.
Розпочав сидіти тячівський в’язень у таборах ГУЛАГу - «Туринок», «Бакарюки», «Пещлагу», де було майже 390 тисяч в’язнів. Відбувши свій перший термін, через бунтарський дух, отримав додатковий вирок за статтею 58, пункт 10 — позбавлення волі на 10 років режимних таборів та один рік ув’язнення в закритих тюрмах.
- Саме тоді, боячись повстання політв’язнів у таборах у Караганді, до Норильська направили найбільших бунтарів, непокірних та впливових в’язнів з метою їхнього фізичного знищення. Ось так я потрапив у «бандерівський» етап, яким нас переправляли в «Столипінському» вагоні з ѓратами і клітками, - пригадує Андрій Андрійович.
Здебільшого це були в’язні УПА та учасники українського підпілля, члени національно-визвольних рухів із прибалтійських країн, російські та білоруські патріоти, багато поляків, німців, угорців та японців, також радянських вояків, котрі повернулися в СРСР із німецького полону після закінчення Другої світової війни.
- У 5-му таборі був дуже суворий режим, який витримували не всі. За його межами знаходилася гора Шмідта, в якій було вирито великі тунелі, й туди скидали мертвих в’язнів, де їхні тіла замерзали, - розповідає про своє подальше табірне життя.
- Нас відібрали з п’яти таборів 1200 осіб і розмістили на острові Жукова, та через деякий час знову завантажили у баржі й повезли до Красноярської пересилки. Через деякий час наш норильський етап уже прямував Сибірською дорогою до пристані бухта Ваніна, а звідти — пароплавом до Магадана. Всіх 1200 в’язнів розселили по Колимських таборах, мене — в селищі Холодний, в’язні якого працювали в золотих копальнях. Улітку 1955 року 500 осіб із копалень табору «Холодний» доправили до табору «Аляскітовий» на видобуток вольфраму, який за своїм хімічним складом дуже шкідливий для людського здоров’я. Працювати там означало померти або ж втратити здоров’я назавжди. Ми категорично відмовилися йти на роботу й оголосили непокору і повстання, яке тривало цілий місяць. І в цьому повстанні я брав активну участь. Надалі з цього табору вивезли всіх в’язнів і розподілили по всіх колимських таборах. Мене ізолювали в закритому таборі «Валняковий»…
….10 серпня 1956 року у селищі Ягідний Андрія Андрійовича нарешті звільнили. Там отримав паспорт, військовий квиток, довідку про звільнення зі зняттям судимості. Загалом провів у сталінських таборах - 10 років, 1 місяць і 23 дні.
Разом із ним у Норильську також сиділи й інші мешканці Тячівського району. Це Бейла Полянський із Тячева, Василь Бедей із Бедевлі, Петро Носа та Василь Ребар із Дубового, Юра Ливриниць із Бурштина та ін..
На сьогодні Андрій Андрійович Бонка очолює Тячівську районну організацію Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих. На сьогодні одне з важливих питань, яким займаються її представники – це встановлення пам’ятника жертв політичних репресій. За довгі роки клопотань вдалося отримати рішення місцевої влади на побудову пам'ятника у міському парку. Однак бракує коштів для того щоб розпочати роботи.
Тож Тячівська районна організацію Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих сподівається на підтримку керівництва району та громадськості щодо вирішення даного питання.
Любов Немеш, начальник відділу з питань внутрішньої політики апарату райдержадміністрації