Передвиборний травень на Закарпатті видався значно спокійнішим за інші регіони України. І якби не заява прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана про потребу автономій для угорців у суміжних з нею країнах, то область взагалі би не з’явилася в перших рядках інформаційних потоків.
Для аналітиків заява угорської влади не є несподіванкою. Угорці давно і безуспішно вимагають автономій у Словаччині чи Румунії, але там на це ніяк не реагують, хоча в останній, наприклад, мешкає півтори мільйона угорців. Ба більше, після ухвалення закону про подвійне громадянство в Угорщині, Братислава ухвалила свій контрзакон, за яким той, хто набуває чуже громадянство автоматично, втрачає словацьке. Внаслідок – таких бажаючих виявилося лише кілька сотень із півмільйона словацьких угорців. На угорську автономію в Сербії також нема жодних сподівань, хоча там мешкає до 300 тисяч угорців.
Одна Україна з найменшою угорською діаспорою (150 тисяч) реально стала розглядатися Будапештом як можливий успішний проект угорської автономії. В нинішній нашій важкій ситуації це не може вважатися інакше як недружній крок Будапешта. Адже українські угорці мають чи не найкраще задоволення своїх національних прав порівняно з іншими сусідами.
Згодом МЗС Угорщини спробувало пом’якшити слова Орбана, мовляв, про автономію не йшлося, це перекладач перекрутив і таке інше. Однак це питання неодноразово порушувалося радикальними угорськими організаціями і неодноразово на нього давалася відповідь, що «угорська автономія» – це порожнє гасло, яке ніякої реальної користі не принесе, окрім напруження національних стосунків у краї. Це видно, хоча б по тому обуренню, яке вже викликала заява Будапешта серед закарпатців.
Угорці Закарпаття мешкають вузькою 15-20 кілометровою смугою вздовж кордону з Угорщиною, яка тягнеться через чотири райони області. Тільки в одному з них, у Берегівському, вони мають більшість. Але проблема в тому, що тут мешкає менше половини закарпатських угорців (навіть із Береговом – усього 62 тисячі зі 150). Більша частина їх живе локально в Ужгородському, Виноградівському, Мукачівському, Хустському, Тячівському районах. Угорські громади мешкають навіть у закарпатській Гуцульщині – в Рахові та Ясінях.
Таким чином примарна автономія Берегівського району залишає більшість закарпатських угорців поза її територією. (Мовчимо, що в самому місті Берегові угорці вже в меншості – 48%). Якщо ж утворювати автономну одиницю із вузької смуги в 15-20 кілометрів вздовж стокілометрового кордону, то це не має ніякої ні економічної, ні адміністративної доцільності. Тоді треба перекроювати всю карту Закарпаття. Відрізати третину Ужгородщини, четвертину Мукачівщини, четвертину Виноградівщини, що порушує весь усталений і традиційний спосіб життя в краї. Закарпаття на це ніколи не погодиться.
До того ж, третина (!) закарпатських угорців живе у змішаних населених пунктах, причому здебільшого – вони там у меншості. Наприклад, в Ужгороді та навколишніх селах, Мукачеві, Чопі, Виноградові, Хусті, Тячеві, Солотвині, Сваляві. Тобто кожен третій угорець мешкає разом з українцями! То про яку національну автономію може тоді вестися мова?
Який сенс взагалі говорити про автономію Берегівського району, якщо більшість угорців живе поза ним? До того ж це підриває всю архітектоніку нинішньої України. Чому тоді автономію не можуть мати румуни, молдавани, болгари? Останніх в Одеській області проживає стільки, скільки й угорців на Закарпатті – 150 тисяч. Але чи дасть це хоч якийсь позитив, окрім політичного і національного протистояння? Адже українці вкрай негативно ставлять до цієї затії, а їх у тому ж Берегівському районі – четвертина. Тут чимало сіл із переважно українським населенням.
Для Угорщини така автономія – це перший крок з утілення свого невиліковного історичного комплексу «збирання земель». Однак для України – це потенційне вогнище напруги, котре, як бачимо по Криму і Донбасу, ні чого доброго не приносить. В тому числі, й місцевим мешканцям, заради яких ці прожекти буцімто здійснюються.
Олександр Гаврош