Отримати квартиру безкоштовно. Для більшості молодих сімей це просто мрія. Для родин, що десятиліттями стоять у так званій квартирній черзі безкоштовне житло стає міфом. Втім в Ужгороді за останні 5 років кілька квартир надано саме безплатно. Як виявилося, новоспечені власники житла - не останні посадові особи. І це при тому, що в місті, за інформацією Ужгородського міськвиконкому, нині у квартирній черзі перебувають 1105 сімей. То невже омріяне безкоштовне житло доступне лише обраним, які перебувають на хорошій посаді? Якщо так, то тут очевидна непрозорість розподілу осель. А ринкова вартість непрозоро відчужених квартир - це вже прямі збитки громади та й держави.

Попри те, що й до сьогодні існують такі поняття як “квартирна черга” чи “облік громадян, що потребують покращення житлових умов”, реально пересічній молодій родині сподіватися на отримання житла від держави чи місцевої влади зась. Але, як свідчать виявлені нами історії, інколи навіть у міськради чи у державної установи з`являється вільне житлове приміщення. І тут питання - чи прозоро воно розподіляється між багатьма претендентами? В Ужгороді безкоштовно одну оселю отримав начальник департаменту міського господарства міськради. Іншою квартирою намагався заволодіти один з ректорів Ужгородського національного університету. Ще три квартири дістались працівникам місцевого жеку, який іменується як ЖРЕР №5. Щодо останніх, то тут взагалі закладається підозра, що працівники жеку були використані як підставні особи, бо уже невдовзі у відчужених від громади оселях з`явилися інші власники.

Хто і за якими схемами отримав безкоштовне житло? Найголовніші деталі цих історій свідчать - з приватизацією житла в Ужгороді вийшло не зовсім чисто.

ОТРИМАВ ПОСАДУ? ВІЗЬМИ СОБІ Й “ДВУШКУ”На початку каденції 2010-2015 років міський голова Ужгорода Віктор Погорелов оголосив, що справами міського господарства займатиметься людина, спеціально запрошена із Києва – Олексій Касперов. Питання, а де ж поселять київського спеціаліста – тоді якось ніхто й не задав. Можливі різні варіанти – оселити фахівця у гуртожиток, зняти за рахунок бюджету квартиру на період роботи чи, зрештою, призначити таку зарплату, з якої б він міг самостійно оплачувати оренду за ринковими цінами. Але Олексію Касперову пощастило більше – виявилося, що на той час у власності мерії була двокімнатна квартира у п`ятиповерхому будинку - на вулиці Собранецькій, 146. Тож саме туди і вселили спеціаліста з Києва. Таким чином квартира де-факто стала службовою і логічно було б закріпити за нею цей статус й де-юре: працює людина, має службове житло. Звільнилася – житло перейшло наступному спеціалісту, якому нема де жити.

Багатоповерхівка на вул. Собранецькій, де квартира дісталася чиновнику під виглядом гуртожитку

Але у міській раді цього не зробили. Натомість почали вигадувати “підводні течії”, аби це житло вилучити із муніципальної власності та віддати його чиновнику незалежно від того, буде він у мерії працювати чи ні. Важлива деталь: повноцінна двокімнатна квартира мала статус гуртожитку. Тож, теоретично, чиновник із Києва, який отримав посаду начальника департаменту міського господарства, міг би займати і одну кімнату. Але йому у користування надано цілу житлову й нежитлову площу оселі.

Нам вдалося відтворити основну схему відчуження квартири. Так, у лютому 2011 року міський голова Віктор Погорелов своїм розпорядженням дає дозвіл Касперову вселитися у двокімнатну квартиру як в гуртожиток. Через два роки у керованому Касперовим департаменті відбуваються збори трудового колективу – присутні 24 працівники із 31.

І, якщо вірити копії протоколу, що нам надали у міськраді, працівники обговорювали заяву свого начальника – прохання зняти із квартири статус гуртожитку і укласти договір найму. Одним із аргументів для укладення договору найму стало те, що користувач гуртожитку за власні кошти привів у належний стан житлові кімнати! Напевне чимало б ужгородців також зуміли привести кімнати у гуртожитку в належний стан, якщо б це приміщення було де-факто повноцінною квартирою, яка ще й, у перспективі, безкоштовно їм перейде у власність! Адже так зване укладення договору найму – це перший крок до позаконкурсної приватизації квартири на підставі законодавства 90-х років, яке прийнято, аби українці приватизували свої помешкання, які отримали в часи СРСР.

Але одна річ укладати договір найму в часи СРСР і на підставі цього приватизовувати оселю, проживши у помешканні десятиліттями. Інша справа – використовувати старе (втім - чинне) законодавство із метою приватизувати житло, яке могло б бути службовим. Або бути виділеним тому, хто роками стоїть у квартирній черзі. Або бути наданим одному із працівників міськради, але лише після прозорого конкурсу. Натомість, якщо повірити тій же копії протоколу, рядові працівники департаменту просто мріяли про житло для свого шефа і проголосували, аби саме йому і нікому іншому дати “зелене світло” на приватизацію жилої площі.

26 червня 2013 року на міськвиконкомі, підконтрольному міському голові Погорелову, приймають рішення №227, у пункті 1.6 якого із квартири на вулиці Собранецькій знімають статус гуртожитку і укладають договір найму.

До слова, чи не уся інформація у рішенні затерта під приводом збереження персональних даних, відтак ні журналісти, ні громадськість не змогли на “гарячому” зафіксувати, що укладають договір найму не з людиною, яка роками прожила у своїй оселі, а з директором департаменту міського господарства, якому квартира дісталася як гуртожиток з волі міського голови. Адже, як згадано, договір найму - це перший крок на шляху приватизації оселі на підставі законодавства 90-х років. До слова, тут у справу втрутилася прокуратура Ужгорода. І правоохоронці таки виявили можливі ознаки порушення закону, з цим і пішли до місцевого суду.

6 листопада 2013 року суддя Ужгородського міськрайонного суду Віктор Данко виніс рішення – визнати незаконним договір найму щодо квартири і скасувати його. В ході розгляду справи, до слова, з'ясували – сім'я Олексія Касперова у 2013 році була прийнята на квартирний облік по категорії загальної черги і місце чиновника у цій черзі – 1 133. Але, як бачимо, щось допомогло чиновнику отримати квартиру скоріше, ніж 1 132 родини перед ним.

“За відсутності будь-яких на те підстав та у порушення (...) вимог закону щодо надання житла в порядку черговості, справедливого розподілу житлового фонду, виконком Ужгородської міської ради надано перевагу родині Касперова”, – йдеться, серед іншого, у рішенні суду.

Олексій Касперов подав апеляцію. У розпал Революції Гідності - 23 січня 2014 року - судді Апеляційного суду Закарпатської області Габор Собослой, Сергій Павліченко та Микола Куцин її задовольнили. Тобто Феміда, розтлумачивши законодавство знову, скасувала рішення судді Данка та, по суті, вирішила, що квартиру чиновник отримав законно.

Прокурори касацію на таке рішення не подали. Як пояснили нам у прес-службі прокуратури Закарпатської області, касацію повинна була подавати Генпрокуратура. То ж чого там цього не зробили - у прокуратурі Закарпаття не коментують.

Хоча тут і без коментарів ясно - у час, коли режим Януковича в країні валився, Генпрокуратурі з тогочасним керівником Пшонкою було явно не до касацій щодо квартир в Ужгороді.

Ну, а після подій Революції Гідності депутати міськради проголосували за звільнення міського голови Віктора Погорелова. Разом з ним з департаменту пішов і Олексій Касперов. Залишився без посади, але з квартирою.

Як прокоментував експерт з питань нерухомості В`ячеслав Міщенко, сьогодні в Ужгороді середня ціна квартири на “вторинному ринку” становить приблизно 500 доларів США за квадратний метр.

Відчужена квартира на Собранецькій має 43 квадрати метри, відтак могла б коштувати сьогодні принаймні 21 тисячу у закордонній валюті. Приблизно такі ціни на 2-кімнатні квартири ми знайшли й на ресурсі з продажу нерухомості - суми коливаються від 18 до 35 тисяч доларів.

Нерухомість українці продають у доларах. Хоча дехто й отримує її безкоштовно

Може стільки, а може й більше - екс-чиновник й міг заробити на майні, яке належало громаді. Зараз оселя - приватна власність, і належить вже не Касперову. У квітні 2014 року квартира, згідно з даними Реєстру нерухомості, перейшла у власність громадянину Михайлу Н. Найімовірніше, що житло, яке отримано чиновником по суті безкоштовно, було продане.

Ми звернулися до самого Олексія Касперова, аби почути його точку зору щодо факту отримання безкоштовної оселі поза чергою. Втім екс-чиновник говорити про це відмовився, натомість звинуватив журналіста в упередженості:

“Ви не об'єктивний, не розбираєтесь і не аналізуєте факти. Викладаєте тільки те, що вам, чи вашим замовникам, цікаво”, - сказав Касперов замість коментаря.

Не захотів розмовляти із журналістами на тему квартирних питань і екс-міський голова Ужгорода Віктор Погорелов, який, по суті, максимально посприяв у безкоштовному житлі для Касперова. У телефонній розмові екс-мер лише зазначив: усі рішення щодо квартир в обласному центрі приймалися колективно на виконкомі, а не ним особисто.

КУДИ ПОДІЛИСЯ МЕТРИ ЖЕКУ №5?Приміщення створених у радянські часи жеків в Ужгороді практикували поселяти поближче до народу - прямо на перші поверхи житлових багатоповерхівок. І завдяки цьому сьогодні певні умільці перетворюють службові приміщення на квартири. Тільки оселі, попри те, що належать міськраді, не передаються людям із квартирної черги, а працівникам комунального підприємства. Які його потім продають. І сума від ціни продажу уже йде не до бюджету.

Це видно на прикладі комунального підприємства ЖРЕР №5 - у 2009 році цій установі належало 202 кв. метри першого поверху у будинку на вулиці 8 Березня, 28. Сьогодні ж - лише 39,9 квадратів. Що сталося із вивільненою площею?


Якщо приміщення жеку не потрібне, його можна або продавати на аукціоні, або переробити для осель людям із квартирної черги. В Ужгороді вигадано третій варіант, який не зовсім прозорий.

Будинок, куди на перший поверх вселили жек. Приміщення поступово перетворюють на квартири для обраних

За каденції мера Ужгорода Сергія Ратушняка 110 кв.м приміщення жеку з дозволу місцевої влади переобладнано під гуртожиток. Принаймні, про таке кажуть документи, що надали нам у мерії Ужгорода у відповіді на запит.

9 вересня 2010 року виконком зареєстрував за міськрадою Ужгорода право власності на цей гуртожиток.
Далі приміщення нібито гуртожитку почали переобладнувати під квартири. Можливо для того, аби скористатися тонкощами українського законодавства, що передбачає при певних випадках право приватизації кімнат гуртожитків, що переобладнані під квартири.

Далі пішов наступний крок - укладення договору найму із жителями кімнат гуртожитку. Які усі виявилися працівниками жеку. Це вже здійснювалося, коли містом керував Віктор Погорелов.

У 2012 році на засіданні виконкому укладено договір найму на квартиру №1 площею 54 кв. м - для громадянина Радіона Кіштулинця - працівника ЖРЕР №5.У 2014 році на засіданні виконкому укладено договір найму на квартиру №2 площею 55 кв м. - для громадянина Олександа Федьо - прибиральника жеку.У 2015 році на засіданні виконкому укладено договір найму на квартиру №3 площею 51 кв. м - для громадянки Наталії Філіпович - головбуха жеку.

А тепер найцікавіше - усі три оселі сьогодні не належать згаданим людям, у них інші власники. Це відомо з довідок із Реєстру нерухомості.

Тож тут очевидно - працівники жеку, уклавши договір найму, безкоштовно і поза конкурсом приватизували ці оселі, скориставшись таким правом на підставі законодавства 90-х років. Ну а далі уже приватна нерухомість була просто перепродана. Чи могли бути працівники жеку використані як підставні особи? Адже занадто швидко відчужені квартири отримали інших власників. А вартість таких осель із площею понад 50 кв. м в Ужгороді коливається від 25 тисяч доларів, якщо вийти з ціни 500 доларів за метр. Але це, нагадаємо, ціна за “потриману квартиру”. А оскільки згадані три оселі були, по суті, з “нуля”, за них могли виручити і ще більшу суму. Втім гроші від ринкової вартості цієї нерухомості квартир вже не потраплять до бюджету міста. Хоча ще донедавна усі три квартири належали саме Ужгородській міській раді. Саме при каденції мера Віктора Погорелова відбулися усі засідання виконкому, на яких дозволили спочатку укласти договори наймів, а потім і безкоштовно приватизувати оселі.

Віктор Погорелов, як уже згадано, відмовився надати свій коментар відносно підозрілих квартирних питань, які проходили в часи його каденції.

Втім квадратні метри жеку не могли зникнути й без відома його керівника - депутата Ужгородської міської ради Анатолія Ковальського. То ж ми й до нього звернулися за коментарем.

Він наголосив, що всі процеси пройшли законно, і у жеку була своя квартирна черга. “На підставі цієї черги була здійснена приватизація. По цьому питанню прокуратура, так само як і ви, цікавилися, проводили перевірку неодноразово. Все - у межах закону”, резюмував Анатолій Ковальський.

Ми наголосили, що наразі жоден із працівників жеку не мешкає в отриманих квартирах.

На що начальник комунального підприємства відповів: “Я не цікавився подальшою долею, що вони зробили з квартирами. Вони використали своє право на приватизацію”.

ХТО РЕКТОР, ТОМУ І КВАРТИРА. ІНШІ - ПОЧЕКАЮТЬЩе одна квартира, овіяна відтінком скандалу, знаходиться в самісінькому центрі Ужгорода – на вулиці Волошина, 32. Місцина ідеальна: поруч відомий греко-католицький костел та обласна філармонія - шедевр європейської архітектури, яка до початку Другої Світової служила синагогою. Будівля за цією адресою належить найбільшому вишу області – Ужгородському національному університету, основний корпус займає біологічний факультет. А квартира, між іншим, тут немаленька – три кімнати загальною площею в 106,7 кв. м, з них житлових – 70,6 кв.м. Ця домівка могла б забезпечити і кілька родин викладачів.

Але дісталася лише одній - сім`ї екс-ректора УжНУ Миколи Вегеша, який очолював виш з 2005 по 2012-ий рік. Науковець свого часу не просто заселився в квартирі, після того, як вже отримав посаду, а зробив спробу приватизувати оселю перед своїм звільненням.


Приміщення біофаку у центрі Ужгорода. Тут є й житлові приміщення, одне з яких дісталося екс-ректору

Звісно, можна апелювати – а чому це ректору не можуть дати дозвіл на власну квартиру? Хіба не заслужив, враховуючи, що ще й дружина та син - викладачі університету? Можливо, якби не одна обставина: Миколі Вегешу ще у 2011-му році було б де жити і без оселі від університету. Як з`ясували ми, у екс-ректора тоді був ще й невеликий будинок - на 56 кв.м. Про це відомо з офіційної декларації доходів Миколи Вегеша, яку оприлюднено на сайті ЦВК - у 2012 році він балотувався до Верховної Ради України. Зі ЗМІ стало відомо, що знаходиться цей будинок в котеджному мікрорайоні Ужгорода - “Червениця”.

Інший нюанс: за останні 5 років університет надав право приватизувати житло лише одній родині Вегешів. Жодному іншому викладачу, як повідомили в УжНУ, житло у приватну власність за цей же період не надавалось.

До слова, вартість квартири на три кімнати у центрі Ужгорода за ринковими цінами може коштувати щонайменше 50 тисяч доларів. Наприклад, на сайті із продажу нерухомості зараз ціни на трикімнатні квартири коливаються від 47 тисяч доларів США і вище.

І трикімнатна квартира дісталася саме людині, яка керувала вишом. Як же ж проходила спроба приватизації оселі? Як повідомили в УжНУ у відповіді на запит, підставою для початку процесу відчуження нерухомості став наказ від 9 грудня 2010 року, підписаний ректором, себто - самим Вегешем. А наступного місяця - 17 січня 2011 року - адміністрація та президія профспілкового комітету УжНУ вирішили закріпити квартиру як відомчу за ректором УжНУ та членами його родини.

Уже в кінці 2011 року - 21 грудня - виконком Ужгородської міської ради за головування Віктора Погорелова уклав договір найму житла та зняв статус гуртожитку з трикімнатної квартири. А там, де є договір найму, робиться безкоштовна і позаконкурсна приватизація житла. 18 січня 2012 року, за інформацією місцевих ЗМІ, Микола Вегеш поїхав у відрядження. І, як йдеться у рішенні суду, тимчасово виконуючий обов’язки ректора задовольнив прохання щодо приватизацію оселі. 27 січня керівник вишу отримав свідоцтво про право власності. Що цікаво, за інформацією офіційного видання «Освіта України» (№30, 23 липня 2012 року, с.5), екс-ректору безкоштовно передали 94 кв. м. площі, а за надлишок – майже 13 кв. м., він мав сплатити гроші. Сміхотворну, правда, суму - 2,29 грн..

Далі – ще цікавіше. Спочатку зі ЗМІ, а потім й з Єдиного реєстру судових справ стало відомо, що Міністерство освіти дозволу на приватизацію нерухомості не давало. А вже у весною 2012 року Микола Вегеш пішов з посади ректора. З відчуженою від університету квартирою.

Потім, через кілька місяців, юридичний відділ університету таки підготував і подав до суду позов щодо законності отримання квартири родиною екс-ректора. Мотивація все та ж – нібито т.в.о. ректора, як і сам ректор, не уповноважені давати дозвіл на приватизацію нерухомості, що належить вишу. Це, між іншим, прописано в Статуті УжНУ (розділ 6), а саме:

«Майно, що знаходиться у державній і комунальній власності і передане в оперативне управління Університету, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством».

Також юристи УжНУ апелювали на відсутність відповідного рішення про приватизацію зі сторони Міносвіти, що є порушенням Закону України «Про управління об'єктами державної власності». Тому, враховуючи всі ці факти, 25 січня 2013-го року суддя Ужгородського міськрайонного суду Павло Микулякприйняв рішення повернути квартиру державі.

Проте Апеляційний суд Закарпатської області вирішив інакше. Колегія суддів - Сергій Павліченко, Юрій Бондаренко і Микола Куцина - вирішили, що у суді першої інстанції неправильно тлумачили певні законодавчі норми. Виявляється, що згідно з нормами Житлового Кодексу можливо приватизувати відомче майно за згоди Адміністрації та Президії профспілкового комітету. Що, нагадаємо, було зроблено за правління в університеті Миколи Вегеша.

До того ж, як стало відомо авторам із власних джерел в університеті, насправді Міністерство освіти дозволило ректору Вегешу приватизувати квартиру університету. Проте коли до влади в освітньому відомстві добрався одіозний Дмитро Табачник, то у ректора УжНУ з ним стався конфлікт. І саме це, твердять наші джерела, стало головною причиною того, що в підсумку у Міносвіти твердили, що не давали дозволу екс-ректору на приватизацію квартири. Втім, це не офіційна інформація. А офіційно ж відомо: апеляційний суд 23 травня 2013 року прийняв рішення, згідно з яким залишив трикімнатну квартиру у центрі міста за родиною екс-ректора.

Втім у відповіді на наш запит т.в.о ректора УжНУ Олександр Рогач повідомив, що УжНУ подало касацію на це рішення і 23 жовтня 2013 року Вищий спецiалiзований суд України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ скасував свідоцтво про право власності родині Вегешів на квартиру. Як свідчить ухвала, що не підлягає оскарженню, рішення Ужгородського міськрайонного суду - повернути квартиру університету, - знову стало чинним.

Тож фактично тепер квартира знову належить Міністерству освіти і науки, в особі УжНУ, а не родині Вегешів. Водночас у Реєстрі нерухомості станом на квітень довідка вказує, що власниками оселі за адресою в будинку на вул. Волошина є екс-ректор, його жінка Анастасія та два сини – Іван та Ігор. Більше того, за неофіційною інформацією, члени сім`ї і досі там живуть.

Від екс-ректор Миколи Вегеша, до якого ми спробували звернутися за коментарями, на жаль з`ясувати деталей не вдалось: на телефонні дзвінки та смс про прохання на інтерв'ю він так і не відповів.

Лишається сподіватися, що нинішнє керівництво УжНУ, якщо в майбутньому і даватиме дозвіл на приватизації цієї, як виявилося - все ще державної квартири в центрі Ужгорода, то організує більш прозорий процес. І, можливо, доволі просторе приміщення поділять принаймні на дві квартири. Відтак тоді буде житло хоча б для кількох родин викладачів, а не однієї.

НА ОБОРУДКИ ВІДРЕАГУЮТЬ ПРАВООХОРОНЦІ?Нещодавно, як відомо, тема сумнівно приватизованих квартир випливла на рівні самої Генпрокуратури України. У відомстві навіть пообіцяли: перевірятимуть насамперед своїх співробітників чи вони, бува, не приватизували оселі маніпулюючи законом. Можливо, уже оновленій команді Генпрокуратури та новоствореним антикорупційним органам таки варто перевірити, кому в останні десятиліття виділяли безкоштовні оселі органи місцевого самоврядування та державні установи. Адже якщо там все нитками крито і, нібито підв`язано під норми законодавства, це все таки не означає, що приватизація нерухомості пройшла прозоро. Тому що є квартирна черга. А є люди, які завдяки своїй посаді умудряються її обійти. І, як наслідок, громада чи держава втрачає актив у вигляді нерухомості, яка коштує не так уже й дешево. Особливо це актуально сьогодні, коли держава купує для сімей учасників АТО нерухомість за рахунок державного бюджету.

Антикорупційний портал громадських розслікувань