Ужгородці бачать його на вулиці Корзо, біля «Астіки», майже кожного дня. Перехрестя, за словами Сергія, його місце. Там він звик стояти. Там він просить милостиню. Каже, що вірить у силу Божу, адже вона змушує не покладати руки.

Підходимо до нього. Чоловік, як завжди, стоїть на своєму перехресті і просить допомогу у перехожих. Жінка кидає у пакет Сергія 10 гривень: «Нехай Вас Бог береже», - каже він.

Вирішуємо також матеріально допомогти чоловіку, але він відмовляється від грошей: «Будьте добрі, якщо вам неважко, купіть на ці гроші краще мило».

 

Повертаємось із обіцяним дарунком і розпочинаємо розмову: «Мене звати Серьожа. Я дуже «бідований». Народився і живу на Іршавщині.

Сергій розповідає про свою нелегку долю на маленькій Батьківщині, де до нього ставляться не завжди з розумінням: «Майже кожного дня на автобусі змушений їхати в Ужгород. Вдома мені мало хто допомагає. А тут вийду на вулицю, назбираю якісь гроші та й живу потрохи. В Ужгороді люди небайдужі. Ніколи не обходять стороною. Хтось грошима допомагає, хтось їсти купить. Звісно, не такого життя я собі хочу, але що поробиш… Хто мене з таким виглядом візьме на роботу?»

Про зібрані кошти чоловік говорить неохоче:«Все, що я за день назбираю, йде на уколи, ліки. Це приблизно 300 гривень. Добре, хоч мене ніхто не чіпає, і люди розуміють… У будні дні вдається назбирати більше, тому що всі працюють, ходять центром міста. У такі дні інколи можна за годину назбирати 100 гривень. Але все завжди по-іншому. Буває, за день ледве 100 гривень назбирається».

Нещодавно Сергій втратив батька:«Я – інвалід І групи, мій рідний брат – так само. Нещодавно ми поховали батька… Важко живеться. Тепер ми з сестрою доглядаємо за ним».

Наприкінці розмови чоловік не забуває сказати про тих, хто допомагає йому виживати:«Я молюсь за кожного, хто дає мені милостиню. Хочу подякувати усім, хто не обходить мене стороною».

Після нашої розмови Сергій прямує до аптеки, яка поруч, аби купити ліки, без яких йому важко ходити.