Росія веде проти України масштабну і довготривалу війну, яка лише навесні 2014 р перейшла у відкрите протистояння на Сході України. Війни мають різні класифікації - по стратегіях і цілям, по способам ведення, по інструментах і т.д. Стратегія війни Росії проти України має три складові - знищення української нації як етносу, знищення специфічної української ідентичності та фізичне знищення українців, росіян, чеченців та інших народів, що заважають створенню імперської Росії.
Дії Росії можливо визначити одним коротким терміном – етноцид. Це коли по відношенню до деякого етносу виробляють наступне - територію відбирають, мова піддається переслідуванням і обмеженням, освіти рідною мовою позбавляють, культура провінціалізується, господарювання етносу обмежують.
Ця політика завжди проводилася і проводиться в Росією по відношенню до всіх етносів, крім російського. Особливо це помітно з недавнього часу на території Росії по відношенню до українців, що підтверджують останні дані перепису населення. Кількість українців у складі населення Росії з 1989 року постійно зменшувалася. З 1989 року по 2010 рік чисельність українців в Російській Федерації зменшилася в 2,3 рази (на 55,8%).
Для порівняння можливо звернути увагу на приріст шостої за чисельністю чеченської нації, яка з 2000 по 2009 рік перебувала в стадії війни з Росією. Як же це виходить? В процесі війни з Росією воюючі чеченці наростили кількість населення на 71 тис. чоловік. А невоюючі з Росією українці втратили в Росії за той же період більше 1 млн. осіб. Куди ж поділися ці люди? Навряд чи вони повернулися в Україну. Просто вони, під постійним пресингом російських силових структур, перестали записуватися українцями під час проведення перепису. Це асиміляційний етноцид, коли українці в ситуації цькування, принижень і ігнорування своїх культурних запитів в Росії змушені відмовлятися від власної національної ідентичності.
Чому це відбувається? Чому українці в Росії відмовляються від власної етнонаціональної ідентичності?
Розглядати прояв етноциду Росії по відношенню до України необхідно як складний, але досить стійкий зв'язок декількох наступних ознак:
1) Заперечення унікальності, специфічності українства (через спорідненості мов і конфесійного єдності у православ'ї);
2) Заперечення самодостатності українців як нації на рівні політичному та інтелектуальному (самодостатність допускається тільки на рівні культурному).
3) Заперечення самостійності українців і обов'язкові міфічні тлумачення всіх політичних успіхів українства.
До 2014 року українофобія в Росії була принципово несиметричною русофобії в Україні: близько 90% українців Східної України і близько 60% українців Західної України добре ставились до росіян і це відношення фактично було незмінним протягом багатьох років. Ті ж дослідження зазначали, що більше 50% росіян, в той час, погано ставились до українців, і це ставлення постійно погіршується.
З 2014 року ситуація принципово змінилась. Русофобія в Україні стала дзеркальним відображенням українофобії в Росії.
Якщо буде поставлено завдання привести ситуацію з російськими школами в Україні до тієї ж ситуації, яка склалася з українськими школами в Росії, то російських шкіл в Україні просто не залишиться.
Разючим прикладом українофобії в Росії є стан забезпечення права українців на навчання рідною мовою. Незважаючи на те, що українці є третьою по величині національною меншиною в Росії (2 942 961 осіб), після росіян та татар, на території РФ відсутні українські школи. При цьому, на 445 175 бурятів їх аж 140 (https://ru.wikipedia.org/wiki/Образование_на_языках_народов_России).
А що ж сьогодні відбувається в Росії з українськими громадами?
Їх просто там немає. Майже в усіх регіонах Росії в минулому було створено українські культурно-національні організації, які входили в «Об'єднання українців в Росії». 24 листопада 2010 р. Верховний суд РФ заборонив федеральну національно-культурну автономію українців у РФ - «Українці Росії» через виступи її керівника на радіо та заходах, присвячених пам'яті жертв Голодомору. Аналогічна ситуація склалась і з «Об'єднанням українців у Росії». Внаслідок гонінь російської влади його було закрито під приводом порушень статуту того ж року. Спроби зареєструвати нову всеросійську організацію, яка б об'єднувала українські організації з різних куточків Росії не увінчалися успіхом, оскільки російська влада відмовила у реєстрації організації.
Крім об'єднань під тиск попали й заклади культури. У 2008 році зупинено діяльність Українського освітнього центру при середній школі, під приводом відсутності дозвільних документів на його існування. Впродовж останніх років чинилися тиск і перевірки працівників Бібліотеки української літератури в Москві. Працівники бібліотеки заявляли про гоніння на них з боку ФСБ. В бібліотеці було проведено ряд обшуків під приводом пошуку літератури екстремістського й антиросійського характеру. Вилучено низку книжок, жорсткі диски з комп'ютерів бібліотеки, а також читацькі квитки. Невдовзі бібліотеку було опечатано й закрито.
Гірше українців себе почувають тільки кримські татари. Причиною став супротив кримськотатарського населення, що не визнало незаконної анексії Криму та становить реальну загрозу російському імперіалізму на території півострову.
Наразі російська влада тримає у тюрмах 17 кримських татар
Про це заявив голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат Рефат Чубаров: «Сьогодні у Криму 17 заручників – кримських татар – перебувають за ґратами. 17 патріотів України переслідуються окупантами за свою вірність Українській державі, за вірність своїй релігії, за гідну та достойну свою поведінку в окупованому Криму».
На фоні вибіркового знищення всього українського російською владою та прямих доказів асиміляції українців є дивною постійна риторика Росії, як в засобах масової інформації так і на міжнародній арені про нібито недотримання прав національної меншини росіян в Україні.
Природній супротив українців всьому, що несе ідеї «руського миру» є цивілізаційним процесом, який оснований на почуттях гідності та самодостатності котрі течуть в крові гордого українського народу. Навіть закони фізики доводять, що чимдуж стискати пружину, тим більш вона опирається. І якщо хазяїн Кремля не зможе втримати пружину, вона сама ж і вистрілить в нього з неймовірною силою.
Вміле маніпулювання поняттями необхідності захисту прав росіян ( що стало основною підставою для військової агресії проти України) та одночасне недотримання основоположних прав народів, є одним з елементів гібридної війни Росії, яка поступово переростає з «війни проти України» у «війну проти всього цивілізованого світу».
Масштабна публічна офіційна і масова українофобія стала проблемою такого рівня в Росії, яку впору виносити на обговорення в ООН. Невідомо, чому українська держава досі цього не робить. Права українців в Росії повинні стати топ-темою в політичних відносинах України і Росії на довгі роки. При цьому протидія етноциду Росії щодо України має відбуватися на всіх рівнях - і в особистій комунікації, і в стосунках громадянських суспільств двох країн, і в конкуренції українських і російських корпорацій, і в міждержавних відносинах Росії і України, і через міжнародне право на рівні ООН та ОБСЄ.
P.S. Сьогоднішня новина про арешт у Москві українського журналіста Романа Сущенка і звинувачення його у шпигунстві – додаткове підтвердження того, наскільки актуальною є проблема, що порушена в цій публікації. Нарешті сьогодні український МЗС прямо застеріг: відвідання Російської Федерації є небезпечним для українців. Директор політичного департаменту МЗС Олексій Макеєв написав, що цією небезпекою є «безпідставні затримання, провокації на кордоні та при митному огляді, тортури, недопуск консулів». Після таких новин не є дивним ріст антиросійських настроїв в Україні – це просто віддзеркалення того, що робить з українськими громадянами путінська Росія.