В умовах, коли держава не підтримує тваринників, вівчарі самотужки, частіше у збиток собі, продовжують справу своїх дідів. Кажуть, що робота щороку стає тяжчою, а багато пастухів взагалі відмовляються від цього заняття.6 червня, 13:04Як тільки овець зігнали з полонин – робота з ними не припиняється ні на день. Тепер їх тримають поблизу села у спеціально відведених місцях, де вони, як і влітку, продовжують пастися аж до настання холодів.Роботи з вівцями завжди вистачає.
Найпростіше, кажуть вівчарі, коли вони пасуться, - тоді більше роботи у собак, які краще за людину тримають тварин у купі. Двічі, а то й тричі на день овець зганяють в кашиці, де їх доять. На кожну сотню – один вівчар.Поки старші зайняті, наймолодший в отарі дивиться за ватрою, рубає дрова та тримає в чистоті колибу та готує ємності для молока, в яких і готуватимуть вурду та бринзу. В кожного вівчаря свій рецепт їх приготування, а от приладдя та техніка не змінюються віками. На багатий, як кажуть, врожай бринзи восени не варто сподіватися. З цілої отари можна отримати 10-15 кілограмів сиру, який роздають власникам овець відповідно до їх кількості. Щодо заробітку, зізнаються вівчарі – то тваринництво, аж ніяк не прибуткова справа.
М-студіо