25 років минуло з того дня, як Верховна Рада України ухвалила закон «Про Збройні сили України». З роками українські патріоти незліченну кількість разів доводили, що вони – найсильніша зброя Української армії. Про одного з них – сильного духом та істинного сина своєї держави, хоч і не зовсім військового, піде мова далі.

Василь Герко – поліцейський охорони Закарпаття. Майже 10 років він працює в органах внутрішніх справ. Василь ніколи і не сподівався, що так складеться його доля, адже пам’ятає себе як слухняного, проте не завжди посидючого хлопчика, який мріяв бути будівельником. Однак так сталося, що у 2007 році він влаштувався на роботу цивільним охоронником у Мукачівський відділ Управління поліції охорони Закарпаття. Ще тоді керівництво відразу побачило потенціал молодого чоловіка. А відтак – вже через півроку хлопець поїхав навчатися на поліцейського.

- От так, повернувся я і почав працювати у групі затримання Мукачівського відділу. Знаєте, вже минуло майже 10 років, і я не жалкую. Хоча бувають такі дні як от в жовтні минулого року: за тиждень три затримання за 185 статтею – крадіжка, а ще з напарником виявили злочинця, який перебував у розшуку. Але я люблю свою роботу, - з усмішкою розповідає Василь Герко.

Робочі дні по-різному проходили, але найважчими виявилися для хлопця дні, коли розпочався Майдан, а згодом і антитерористична операція на Сході України.

- Я розумів, що я – правоохоронець, я повинен дбати про громадський спокій, але мені боляче було спостерігати за тими подіями, що відбувалися в країні. Тому я почав писати заяви аби мене відправили добровольцем в АТО, - розповідає працівник поліції охорони Закарпаття.

Василь Герко був переведений у Свалявський районний відділ, де за півроку написав сім заяв, однак керівництво прийняло рішення залишити його на місці несення служби. І аж за восьмим разом в складі роти поліції від Свалявського райвідділу він таки був залучений до охорони громадського спокою в зоні АТО.

- Рідні мої, коли дізналися, що я пишу заяви, не пускали, але я нічого нікому не сказав і поїхав. Бо вважаю, що кожен свідомий поліцейський має пройти ту школу виживання. Я служив на блокпості у Артемівську. Перші дні було важко, не міг спати, але потім звик до режиму, спав по чотири години на день. Нашим завданням було охороняти громадський спокій, нести варту на блокпостах, - пригадує правоохоронець. - Найважчими морально для мене були останні два тижні, коли я і ще троє побратимів несли варту в госпіталі. Словами не передати, що ми там бачили, стільки поранених солдатів… Душа болить, згадувати не хочу. Особливо страшним було те, що сьогодні ми могли розмовляти з військовими, а вже завтра їх могло не стати, - з сумом додає Василь.

Але, розповідає, були під час служби в АТО і приємні моменти: коли підходили жителі Артемівська і дякували хлопцям за захист, коли відвідали з повними коробками печива будинок-інтернат...

Пробувши в АТО трохи більше місяця Василь повернувся додому, вважає, що пройшов необхідну і надважливу школу виживання, і вдячний Богу, що залишився живим він та його побратими.

Василь Герко запевнив, що готовий в будь-який момент знову йти боронити Україну – зі зброєю у руках та навіть у гарячих точках, але щиро вірить, що найближчим часом цього робити не доведеться ні йому, ні іншим військовим.

У святковий день для України – День збройних сил – поліцейський охорони бажає всім військовослужбовцям здоров’я, терпіння, мужності, Божого захисту, а Україні – побільше патріотів, які таки виборють для неї та її дітей мирне небо.