На ім'я цього письменника бурхливо реагують дівчата. Їхні обличчя одразу набувають загадково-змовницького вигляду. Андрій Любка їм подобається. Вони кажуть, що він красунчик.

Коли я зрозумів, що саме мені доведеться брати інтерв'ю в автора "Кімната для печалі", я подумав, що це несправедливо. Бо це мені не буде цікаво.

Однак знайомство з книгою і розмова з автором багато що змінили в моєму сприйнятті творчості цього хлопця з Ужгорода.

ВВС Україна: Як відбувається творчий процес? Скажімо, робота над романом?

Андрій Любка: Мені складно на це запитання відповісти, тому що я написав всього два романи. Перший написав досить швидко, це було у 2010 році. Але я його не публікував, тому що я ним не задоволений.

Другий роман "Карбід", який вийшов минулого року, працював над ним майже два роки. Але писав шість-дев'ять місяців.

Можливо зараз, як більш досвідчений, буду писати швидше, легше. А можливо, навпаки, як більш досвідчений, надаватиму більше уваги стилістичним особливостям, роботі над словом. І це буде вже кращий роман, але писати його буду довше.

Я почав працювати восени над новим романом. Поки місяць сидів у Вроцлаві, інтенсивно працював. Але першого речення ще не написав. Воно є в блокноті. Обмірковую сюжет, героїв.

На мій погляд, добрий роман може вийти лише, коли автор сам його читає. Неможливо продумати роман до кінця, придумати синопсис…

ВВС Україна: Тобто, ви ще не знаєте, чим завершиться чергова ваша книга?

Андрій Любка: Я навіть не знаю, що буде в середині (сміється).

ВВС Україна: Скільки історій з вашого особистого життя у книзі "Кімната для печалі"?

Андрій Любка: Я думаю, жодної. Є багато дрібних деталей, окремі репліки. Є у оповіданні "Втеча" опис сербського монастиря, в якому я був і сам все бачив.

Image captionКнига "Кімната для печалі" бере участь у конкурсі ВВС УкраїнаНа першій презентації в Чернівцях мене запитали: а що б ви зробили, якби зустріли Сімін (дівчину-мусульманку у чадрі, в яку закохався персонаж твору, - ВВС Україна). Багато читачів мають спокусу спростити літературу, вирішити, що це автор описав власний якийсь досвід. Але мене ніколи не цікавило написання автобіографії.

Думаю, що молода українська література увесь час тим і страждає, що постійно описує автобіографічні речі, рефлексії… А насправді вони не настільки цікаві. Це не такі біографії, які могли би когось зацікавити.

Відповісти на запитання: чи була у моєму житті жінка Сімін, це означає спростити літературу.

Мені здається, що чим більше поля для інтерпретації - коли читач читає і уявляє сюжет, героїв, їхню мотивацію - тим краще.

ВВС Україна: Що є джерелом еротизму у цій книзі?

Андрій Любка: На відміну від "Кілера", моєї першої збірки оповідань, тут еротизму майже не має. У "Кілері" були принаймі у двох оповіданнях відверті нотки, навіть порнографічні.

Тут інше. Тут мова йде про спогади. Уявлення про майбутнє можуть бути еротичними. Коли у оповіданні "Запах у лабіринті" він уявляє собі жінку, як пахне ця книжка, тут є легкий шлейф еротизму. Він через запах намагається її розкодувати. Це так, як зараз беруть якусь ДНК, і намагаються відбудувати цілий організм.

Спогад - антиеротичний. Бо те, що відбулося, стає нецікавимА спогад - антиеротичний. Бо те, що відбулося, стає нецікавим.

ВВС Україна: Ваше ставлення до смерті? Що це таке?

Андрій Любка: Смерть у книжці має велике значення, бо у книжці багато хто помирає. Момент смерті є "ситом" на істинність почуттів. Коли герой по смерті розуміє, що ця любов була найважливішою у житті.

Наприклад, у оповіданні стилізованому під Фіцджеральда "Tender is the Day", увесь час цей мотив повторюється.

Для мене, як для людини, якій 28 років, і яка почала писати вірші про смерть ще у студентські роки, це щось більше романтичне. Я думаю, що я не розумію смерть і навіть близько не наблизився до її феномену. Але, водночас, це щось, що притягує.

Коли я писав про це у віршах, це був такий собі виклик. Всі бояться про це говорити, а я пишу.

З часом я поволі відходжу від цієї теми, тому що розумію, наскільки вона велика. А тут ще така проблема, що я - атеїст, для мене смерть - це кінець.

ВВС Україна: Чого ви боїтесь у житті? А що робить вас сильним?

Андрій Любка: Всі свої страхи і фобії я вже більш-менш описав. Тому що письмо завжди було способом автотерапії, самолікування.

Виписавши якісь свої страхи, стаєш сильнішим. Тому що ти випустив цих демонів назовні.Виписавши якісь свої страхи, стаєш сильнішим. Тому що ти випустив цих демонів назовні.

ВВС Україна: Назвіть сильні сторони вашої творчості?

Андрій Любка: Насправді, нема нічого дурнішого, ніж займатися автокритикою. Бо вона завжди необ'єктивна. Але мені здається, що із позитивних сторін, тих, що роблять мої вірші цікавими, була щирість. Це вірші максимально чесні. У сучасній молодій європейській поезії ця хвиля називається "нова щирість". Це люди, які пишуть про своє відчуття світу, а не пишуть пейзажі, громадянську лірику…

ВВС Україна: Де вам більше подобається жити: за кордоном чи в Україні?

Андрій Любка: Найбільше мені подобається жити в Україні, в Ужгороді. Тут я й живу. Але працювати краще за кордоном. Це для мене дуже важливо на цих перших фазах, коли все розхлябане і не складається купи. Мені корисно поїхати за кордон, побути наодинці з собою, сховатися, щоб писати.

ВВС Україна: Те, що ви навчались у військовому ліцеї, це випадковість у житті? Чому не стали військовим?

Андрій Любка: Не став військовим з той простої причини, що маю уроджену ваду серця. Мені закрили доступ до військових вузів. Я справді хотів бути офіцером, військовим. Це була романтична мрія.

З іншого боку, це було пов'язане з сімейними обставинами. Мені хотілося втекти з дому. Я з бідної родини. Це була можливість отримати безкоштовний одяг, форму, там тебе годують, там можна жити.

ВВС Україна: Хтось з ваших однокласників по ліцею брав участь у боях на Сході?

Андрій Любка: Так, після ліцею десь відсотків 60 однокласників пішли на різні військові спеціальності. Наш Мукачівський ліцей - він у сфері прикордонних військ. Один з наших був серед тих, коли все починалося у Луганській області.

ВВС Україна: У вас не було відчуття, що вам треба туди їхати?

Андрій Любка: У мене не було…через певні політичні погляди. Я вважаю, що зараз Україна має кращі шанси на майбутнє, ніж мала до Майдану, і до анексії Криму, і Донбасу.

Ми раніше то зближалися з Росією і Казахстаном, то йшли на Захід. Зараз ми маємо більшість, яка не проросійська. Зараз це створює українську політичну націю, яка більш-менш єдина.

Зараз ми маємо більшість, яка не проросійська. Зараз це створює українську політичну націю, яка більш-менш єдина.Я згадую свою останню поїздку в Крим. Мені було важко. Я принципово україномовна людина. Я мав конфліктні ситуації з такими ніби не конфліктними людьми, такими як касирка на вокзалі… Яка "не панімаєт", вимагає "на чєловєчєском", і таке інше.

В наших інтересах - залишити лінії розмежування там, де вони є. Дати час народитися політичній нації.

ВВС Україна: Якби не були письменником, ким би стали?

Андрій Любка: На жаль, в Україні це нереально, але моє найбільше захоплення - риболовля. Можливо, я цим займався би професійно. А в дитинстві я думав, що найкраща робота, яка тільки може бути - це сторож якогось великого ставка. Де ти можеш ловити рибу і тобі за це ще платять.

Жити письменником в Україні, зважаючи на те, що книги писати доводиться довго, дуже важко. Я зараз перекладаю з сербської, польської, англійської мов. Я перекладач художньої літератури і разом з колумністикою це дає мені ґрунт під ногами.

Водночас це "тренажер" для письменника, бо це робота зі словниками, синонімами…

В Україні робота письменника - це як той сторож ставка з рибою.

Це приємна робота, але якихось матеріальних благ від неї мало